Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 11/17-2995-2011 Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 рокуу справі№ 11/17-2995-2011 господарського суду Одеської областіза позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_5 дофізичної особи - підприємця ОСОБА_4 фізичної особи - підприємця ОСОБА_6проусунення перешкод у користуванні майном В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014 р. (суддя Власова С.Г.) позов задоволено, усунуто перешкоди у користуванні об'єктами нерухомого майна, що належить ФОП ОСОБА_5 на праві приватної власності, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом, зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити їх.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачу на праві власності належать об'єкти (два бокси та два підсобних приміщення), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в, розміром 11x30x4 м., що підтверджується рішенням арбітражного суду Одеської області від 12.03.2001 р. по справі №17-4-11/01-542, у той час як відповідач ФОП ОСОБА_4 не надала будь яких доказів правомірного користування даними об'єктами нерухомого майна, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно здійснює перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання своїм майном, у зв'язку з чим визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2014р. (судді: Аленін О.Ю., Воронюк О.Л., Лашин В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 р. залишено без змін.

ФОП ОСОБА_4 в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що судом порушені вимоги норм ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України, оскільки оригіналу договору оренди від 25.10.2006 р. не досліджувалося, тоді як існування договірних відносин скаржник заперечує; судом неправомірно не взято до уваги, що між сторонами існує спір, який розглядається Комінтернівським районним судом Одеської області у справі №2-289/11 та обставини винесення районним судом ухвали про забезпечення позову за цим спором, який не вирішений на час ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом рішенням арбітражного суду Одеської області від 12.03.2001 р. по справі № 17-4-11/01-542 за позивачем визнано право власності на об'єкти (два бокси та два підсобних приміщення), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, розміром 11x30x4 м.

Позивачем зареєстровано право власності, про що видано відповідне свідоцтво.

25 жовтня 2006 р. між ОСОБА_5 (орендодавець) та ОСОБА_6 (орендар) було укладено Договір оренди (з подальшим викупом) у п.1 якого зазначено, що орендодавець передає у оренду, а потім (після виконання сторонами інших умов цього договору) у власність орендатору два бокси та два підсобних приміщення, розташованих по АДРЕСА_1, розміром 11x30x4 м. Орендатор повинен платити орендну плату помісячно (з моменту підписання цього договору і до укладення договору купівлі-продажу), а потім сплатити орендодавцю вартість цього майна у сумі 70000 доларів США в національній валюті по курсу продажу НБУ на день остаточного розрахунку.

01 квітня 2008 р. між ФОП ОСОБА_6 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендатор) було укладено договір оренди не житлового приміщення від 01.04.2008 р., предметом якого є нерухоме майно (нежиле приміщення) загальною площею 11x30x4 м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Позивач вимагає усунути перешкоди у користуванні об'єктами нерухомого майна, що належить ФОП ОСОБА_5 на праві приватної власності, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_4 їх звільнити, оскільки вважає, що Договір оренди від 25.10.2006 р. припинив свою дію у зв'язку із смертю сторони цього Договору ОСОБА_6, а строк дії договору нежитлового приміщення від 01.04.2008 р. закінчився 01.12.2010 р., а ОСОБА_4 продовжує незаконно використовувати приміщення, що належать позивачу на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачена, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. (ч. 1,2,3 ст. 325 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з п. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на об'єкти (два бокси та два підсобних приміщення ), які знаходяться за адресою АДРЕСА_1, розміром 11x30x4 належить позивачу у даній справі ОСОБА_5, що підтверджується рішенням арбітражного суду Одеської області від 12.03.2001 р. по справі №17-4-11/01-542.

Відповідач, ОСОБА_4 без належних правових підстав використовує належне позивачу майно, чим порушує права позивача на користування та розпоряджання належним йому майном.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що судом правомірно задоволено позовні вимоги.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем ОСОБА_4 як до суду першої інстанції так й до Одеського апеляційного господарського суду не було надано жодних доказів на підтвердження законного володіння та використання майном, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належать на праві власності позивачу.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція відхиляє доводи скаржника проти задоволення позову, оскільки вони зводяться до спростування обставин існування відносин оренди щодо спірного майна, вимог переоцінити встановлені обставини, встановити інші обставини справи, що виходить за межі касаційного перегляду справи.

При цьому, суд враховує, що свого права на майно скаржник не доводить, заперечення ж правильності висновків суду зводиться до оспорювання права позивача та матиме наслідком збереження за скаржником право володіти та користуватися спірним майном без обмеження у часі за відсутності для цього будь-яких правових підстав, що не відповідає передбаченим законом принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, тому законних підстав для скасування судових рішень не має.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2014р. та рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 р. у справі №11/17-2995-2011 господарського суду Одеської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун