Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Справа № 910/8517/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від18.08.14у справі№ 910/8517/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"доДержавного геофізичного підприємства "Укргеофізика"простягнення 12 936 грн.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" 12233,87 грн. боргу, 294,62 грн. пені, 344,16 грн. інфляційних втрат, 63,35 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем вартості отриманого у 2001 році за накладною №U38б від 31.01.01 цементу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.14 (суддя Сівакова В.В.) в позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з наявності підстав для стягнення спірної суми, втім відмовив у позові через сплив строку позовної давності. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 253, 256, 257, 261, 266, 267, 530, 692 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.14 (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", яке просить рішення та постанову у справі скасувати та задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник посилається на порушення судами приписів статті 267 Цивільного кодексу України, статті 32 Господарського процесуального кодексу України. Він вважає, що судами невірно досліджені обставини справи і зібрані у справі докази та наголошує на тому, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач за накладною №U38б від 31.01.01 поставив, а відповідач прийняв цемент на загальну суму 12233,87 грн. і не розрахувався за нього. Позивач у 2014 році направив відповідачу претензії про сплату боргу, які останнім були залишені без задоволення. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є матеріально-правова вимога Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" про стягнення з Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" 12233,87 грн. боргу за отриманий у 2001 році цемент за накладною №U38б, а також 294,62 грн. пені, 344,16 грн. інфляційних втрат, 63,35 грн. - 3% річних. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 цього ж Кодексу унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту вказаної норми убачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач у січні 2001 року за накладною №U38б від 31.01.01 отримав спірний товар. Відтак, обов'язок щодо його оплати у відповідача (в силу приписів статті 692 Цивільного кодексу України) виник з моменту прийняття товару, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати. При цьому, колегія суддів визнає вірним висновок судів обох інстанцій про сплив строку позовної давності за заявленими вимогами. Так, право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Крім того, згідно зі статтею 266 названого Кодексу зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Як убачається з матеріалів справи, відповідачем до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування строку позовної давності. Судами установлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач своєчасно своїм правом на стягнення боргу з відповідача, а саме, упродовж трьох років після передання товару, не скористався. Як вже зазначалося, право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло 01.02.01 (накладна №U38б від 31.01.01), а тому строк позовної давності за позовом про стягнення боргу за товар сплив 01.02.04. Позивач з даним позовом звернувся 30.04.14, тобто поза межами трирічного строку. Установлено господарськими судами і те, що позивач не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності та не надавав доказів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку. За таких обставин, господарські суди, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови у позові. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на наведене та з урахуванням встановленого судами факту спливу позовної давності за наявності вимоги про його застосування, касаційна інстанція не вбачає порушень приписів наведених норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів. Довід скаржника про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив визнається неспроможним, оскільки, (як вже зазначалося) строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, позаяк іншого строку оплати сторони не визначили. Водночас суди установили, що позивач не звертався з клопотанням про поновлення строку позовної давності та не надавав доказів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких встановлених обставин, не вбачається правових підстав для скасування переглянутої постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.08.14 у справі №910/8517/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" - без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т. Гоголь

В. Швець