Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 909/172/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників: позивача - Заверухи І.П. дов. б/н від 23 вересня 2015 року та відповідачів - Мельника М.В. дов. № 320/03 від 7 грудня 2015 року та Саєнка В.В. дов. № 322/03 від 7 грудня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПрАТ "С.В.Т.А." до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського відділення АТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним іпотечного договору,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ПрАТ "С.В.Т.А." (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк" (далі - відповідач) з позовом про визнання недійсним іпотечного договору (в тому числі всіх договорів про зміну редакції, доповнення, додаткових угод тощо), укладеного сторонами 30 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 540.

Позовні вимоги обгрунтовані відсутністю у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій в іноземній валюті, а також укладенням договору представником позивача з перевищенням повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 2 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір (у тому числі всі договори про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладений 30 квітня 2013 року між ПрАТ "С.В.Т.А." та ПАТ "Брокбізнесбанк", посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 2 жовтня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Брокбізнесбанк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 2 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ПрАТ "С.В.Т.А.".

Посилається на порушення судами п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства".

Стверджує, що загальні збори акціонерів позивача прийняли всі необхідні для укладення спірної угоди рішення та надали відповідні повноваження на її укладення, а суди попередніх інстанцій немотивовано залишили поза увагою надані їм з цього приводу докази.

Наполягає на тому, що для укладення спірної угоди індивідуальна ліцензія на здійснення валютної операції не потрібна, оскільки банк мав всі необхідні генеральні ліцензії.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 травня 2006 року між відповідачем (кредитор, банк) та ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" (позичальником) укладено генеральний договір кредитної лінії № 2298, за умовами п. 1.2 якого кредитором надається кредит у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії окремими частинами. Сторони погодили суму ліміту кредитування в доларах США та/або євро та/або російських рублях та/або українських гривнях таким чином, щоб протягом всього строку дії цього договору розмір заборгованості позичальника за кредитом не перевищував суму, еквівалентну 10000000 гривень 00 коп. за офіційним обмінним курсом НБУ.

На виконання умов генерального договору банк передав, а позичальник зобов'язався прийняти грошові кошти в іноземній валюті, використати їх за цільовим призначенням та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші обов'язкові платежі.

Додатковою угодою № 31 від 30 квітня 2013 року до генерального договору сторони виклали цей договір в новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судами встановлено, що 30 квітня 2013 року між ПрАТ "С.В.Т.А." (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540, за умовами п. 2.1 якого іпотекодавець з метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань позичальника за генеральним договором передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно (зазначений в плані літерою "А" корпус № 3 загальною площею 14930,9 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229г).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "С.В.Т.А." посилається на те, що після укладення додаткової угоди № 31 від 30 квітня 2013 року до генерального договору йому стало відомо про те, що банком грубо порушено право позичальника на отримання кредиту в розмірі 10000000 гривень 00 коп., оскільки у відповідача не було індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, а тому генеральний договір укладено з порушенням приписів чинного законодавства та він є недійсним. Іпотечний договір, метою укладення якого було забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором, є похідним від генерального договору, тому позивач просив суд визнати іпотечний договір недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним спірного іпотечного договору, місцевий господарський суд виходив з того, що для здійснення на території України платежів у іноземній валюті позичальнику або відповідачу необхідно отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України. Однак ні у позичальника, ні у відповідача на момент укладання та виконання генерального кредитного договору такої індивідуальної ліцензії не було. Крім цього, судом встановлено, що згідно виданої довіреності на ОСОБА_1, яка підписала зі сторони позивача спірний договір іпотеки, останній надано право укладати правочини від імені ПрАТ "С.В.Т.А." на суму, що не перевищує 1000000 гривень 00 коп., проте, вартість предмету іпотеки становить 15912400 гривень 00 коп., що свідчить про відсутність у представника позивача достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору, у зв'язку з чим дійшов висновку про укладення спірного іпотечного договору з перевищенням повноважень.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів визнання недійсним генерального договору матеріали справи не містять, а відсутність у відповідача індивідуальної банківської ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій не може бути підставою для визнання недійсним іпотечного договору, тому визнав посилання місцевого суду на ці обставини помилковими.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду в цій частині.

Разом з тим, апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у представника позивача не було достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення іпотечного договору, у зв'язку з чим такий договір укладено з перевищенням повноважень, а тому є підстави для визнання недійсним спірного іпотечного договору.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх непереконливими та прийнятими за наслідками неповного встановлення та надання правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинного правочину, встановлено приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

За вимогами ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.

Відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства належить до виключної компетенції загальних зборів.

Значний правочин, у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства", - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності.

Судами встановлено, що згідно п. 12.5 статуту ПрАТ "С.В.Т.А." рішення про вчинення значного правочину приймається загальними зборами акціонерів.

Разом з тим, з'ясувавши, що спірний іпотечний договір від імені позивача підписано представником ОСОБА_1, яка діяла на підставі довіреності від 19 квітня 2013 року, суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки встановленому законом та статутом товариства порядку вчинення товариством значного правочину.

Так, суди не дослідили, на якій підставі ОСОБА_1 видано вказану довіреність, чи було відповідне рішення загальних зборів учасників товариства про вчинення спірного іпотечного договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами залишено поза увагою, не перевірено та не надано жодної правової оцінки доводам ПАТ "Брокбізнесбанк" щодо того, що протоколом № 3 від 19 квітня 2013 року позачергових загальних зборів учасників позивача прийнято рішення у 100 % голосів (одноголосно) усіх учасників зборів щодо передачі в іпотеку відповідачу майна, яке належить позивачу шляхом укладення договорів іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" перед відповідачем за генеральним договором кредитної лінії № 2298 від 12 травня 2006 року (питання 1 - 3 порядку денного).

Крім того, визнавши встановленими обставини щодо того, що ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19 квітня 2013 року надано право вчиняти правочини на суму, що не перевищує 1000000 гривень 00 коп., у той час як за умовами п. 2.4 іпотечного договору оцінка предмету іпотеки становить 15912400 гривень, місцевий та апеляційний господарські суди вказану довіреність не перевірили та не дослідили, який обсяг повноважень надано представнику у відповідності до вказаної довіреності.

Враховуючи, що вказані обставини є істотними для правильного вирішення спору, висновки місцевого та апеляційного господарського суду про підставність заявлених позовних вимог є передчасними.

Враховуючи, що вказані обставини мають істотне значення для юридично правильного вирішення спору, судові рішення визнати законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 2 жовтня 2015 року.

Справу передати до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова