Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Справа № 906/664/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017у справі№906/664/16 Господарського суду Житомирської областіза позовомМіністерства оборони УкраїнидоДержавного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"простягнення коштів

за участю представників сторін від:

позивача: Верба О.С. (дов. від 28.12.2016),

відповідача: Мезенцев О.О. (дов. від 05.04.2017)

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України звернулось з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 228 390 грн. пені та 678 280,56 грн. штрафу. Обґрунтовуючи вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 342/3/6/8 про закупівлю за державні кошти від 28.05.2015 в частині порушення термінів постачання продукції. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 610-612, 624 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.10.2016, ухваленим суддею Маріщенко Л.О., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 136 467,92 грн. пені., у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи факту порушення відповідачем строків постачання товару, а відтак визнав підставними стягнення зазначеного пені з урахуванням здійсненого судом перерахунку. Водночас відмовляючи у стягненні штрафу суд виходив з того, що за умовами пункту 7.3.1. договору №342/3/6/8 від 28.05.2015 сума штрафу обчислюється аналогічно сумі пені, яка має триваючий характер, отже, договором передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 549, 551, 612, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 217, 230, 231 Господарського кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Мамченко Ю.А., Дужич С.П., постановою від 25.01.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував в частині відмови у позові про стягнення штрафу у розмірі 678 280,56 грн., прийняв у цій частині нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на недослідження судом апеляційної інстанції умов пункту 7.3.1. договору вимогам, встановленим чинним законодавством. На думку скаржника, зазначене призвело до безпідставного незастосування судом апеляційної інстанції статті 549 Цивільного кодексу України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі №3-37гс13 та від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15.

Ухвалою від 27.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2017.

Також вказаною ухвалою було зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №906/664/16 до закінчення перегляду даної справи в порядку касації.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.04.2017 № 08.03-04/1326, у зв'язку з направленням судді Корсака В.А. для участі у тестуванні в рамках конкурсу до Верховного суду, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі Господарського суду Житомирської області №906/664/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.04.2017 у справі №906/664/16 сформовано склад колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Данилова М.В., Сибіга О.М.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.05.2015 між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (постачальник) було укладено договір №342/3/6/8 про закупівлю за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язується до 30.08.2015 поставити замовнику запасні частини до БМП за процедурою закупівлі "танки та інші бойові самохідні броньовані транспортні засоби й частини до них" (30.40.1) (запасні частини до БМП) (далі - продукція) у кількості та в терміни, які зазначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію за договірними (фактичними) цінами (пункт 1.1. договору). Відповідно до пункту 5.1. договору строк поставки продукції, передбаченої специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1), не пізніше 30.08.2015. Дозволяється дострокове постачання продукції партіями. Пунктом 7.3.1. договору визначено, що за порушення строків поставки продукції постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка ціни продукції щодо якої порушені строки поставки за кожен день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості договору за кожен місяць прострочення. Судами установлено, що на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу відповідні запасні частини до БМП, а саме: акт приймання №130/15 від 29.08.2015 на суму 1 361 934,20 грн.; акт приймання №138/15 від 08.09.2015 на суму 884 333,95 грн.; акт приймання №154/15 від 24.09.2015 на суму 562 707,75 грн.; акт приймання №172/15 від 21.10.2015 на суму 1 177 669,95 грн.; акт приймання №184/15 від 06.11.2015 на суму 405 811,75 грн.; акт приймання №196/15 від 26.11.2015 на суму 152 817,00 грн.; акт приймання №195/15 від 26.11.2015 на суму 299 620,55 грн.; акт приймання № 37/16 від 30.03.2016 на суму 598 970,37 грн. Таким чином, судами установлено, що станом на 01.09.2015 відповідачем не було поставлено продукції на загальну суму 3 482 926,95 грн. В подальшому сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 14.12.2015, якою змінено ціну договору в розмірі 3 932 211,27 грн., внесено зміни до специфікації, яку викладено в іншій редакції. Установлено судами і те, що станом на 01.01.2016 продукція на загальну суму 3 932 211,27 грн. згідно з договором була поставлена в повному обсязі, заборгованість за поставлену продукцію відсутня, про що свідчить підписаний сторонами акт взаєморозрахунків та не заперечувалось сторонами. Однак, у зв'язку з порушенням строків поставки продукції та на підставі пункту 7.3.1. договору позивач нарахував відповідачу на вартість невчасно поставленої продукції пеню за період прострочення з 01.09.2015 по 09.11.2015 та штраф, які заявлені до стягнення. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Міністерства оборони України про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 228 390 грн. пені та 678 280,56 грн. штрафу. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, яка кореспондує зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частинами 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. За приписами статей 525, 526 вказаного Кодексу зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Відповідно до частини 1 статті 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з приписами статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до приписів статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Колегія суддів відзначає, що право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою статтею 627 цього Кодексу, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас відповідно до приписів частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що погодження сторонами у пункті 7.3.1. договору іншого розміру штрафу за прострочення понад 30 днів виконання не грошового зобов'язання, а саме 7 відсотків вартості договору за кожен місяць прострочення, не суперечить положенням частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Враховуючи установлений судами попередніх інстанцій порушення відповідачем строків поставки товару, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача як 136 467,92 грн. пені, з урахуванням здійсненого судом першої інстанції її перерахунку, так і 678 280,56 грн. штрафу. Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 61 Конституції України та статті 549 Цивільного кодексу України, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне стягнення за одне й те саме порушення є неправомірним, та посилання при цьому на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 24.12.2013 у справі №3-37гс13 та від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що у згаданих постановах Верховним Судом України зроблено висновок про застосування статті 549 Цивільного кодексу України, тоді як до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України. Решта доводів касаційної скарги також визнаються необґрунтованими, позаяк вони не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №906/664/16 Господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №906/664/16, зупинене ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2017.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга