ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 922/23/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні

скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2016 року

та на рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2016 року

у справі № 922/23/16

господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації,

про стягнення коштів

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 лютого 2016 року (суддя Ємельянова О.О.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року (судді Россолов В.В., Гетьман Р.А., Тихий П.В.) у справі № 922/23/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року скасувати прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації було укладено договір № 14/2527/11 купівлі - продажу природного газу (а.с. 10-14).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з суті договору.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Згідно пункту 11.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Пунктом 1 додаткової угоди № 3 від 31 липня 2012 року до договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2527/11 від 30 вересня 2011 року сторони узгодили вважати договір № 14/2527/11 від 30 вересня 2011 року таким, що припинив дію в частині передачі природного газу з 01 січня 2012 року ( а.с. 17).

Відповідно до розділу 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 13 339,00 тис. куб. м., у тому числі за місяцями кварталів.

Згідно пункту 3.1. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

На виконання умов договору позивач поставив з жовтня 2011 року по грудень 2011 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 8 361 259,01 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:

- від 31 жовтня 2011 року на суму 65 571,91 грн.;

- від 31 жовтня 2011 року на суму 62 816, 92 грн.;

- від 31 жовтня 2011 року на суму 1 357 523, 21 грн.;

- від 30 листопада 2011 року на суму 153 208, 92 грн.;

- від 30 листопада 2011 року на суму 3 303 009,99 грн.;

- від 21 грудня 2011 року на суму 187 722, 57 грн. (Т. 1 а.с. 19-25).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначає, що відповідачем, всупереч умовам договору № 14/2527/11 на купівлю - продаж природного газу, несвоєчасно було проведено оплату отриманого природного газу в розмірі 1 289 510,11 грн. внаслідок чого позивачем на суму заборгованості згідно наданого розрахунку нараховані відповідачу 76 611, 05 грн. - суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення за період з 29 листопада 2014 року по 30 грудня 2014 року та 3 391, 59 грн. - 3 % річних за період з листопада 2014 року по грудень 2014 року що і стало підставою для звернення із позовом до суду. (Т. 1 а.с. 26).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 грудня 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області (сторона перша), Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації (сторона друга), Департаментом житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації (сторона третя), Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (сторона четверта) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона остання) було укладено договір №1631/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") (а.с. 40-41).

Відповідно до пункту 1 договору, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30.

Відповідно до пункту 7 договору, Комунальне підприємство теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації перераховує на рахунок Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" кошти у сумі 5 071 043, 00 грн., для погашення заборгованості за спожитий газ у тому числі:

- за 2011 рік згідно з договором від 30 вересня 2011 року № 14/2527/11 - 1 289 510,11 грн., у тому числі податок на додану вартість 20 % в частині вартості транспортування природного газу (а.с. 40).

Умовами пункту 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони узгодили не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору на купівлю-продаж природного газу №14/2527/11 від 30 вересня 2011 року.

Згідно пункту 15 договору про організацію взаєморозрахунків сторони погодили, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмету договору.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказані норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Разом з тим, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків №1631/30 сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ поставлений відповідно до умов договору №14/2527/11 купівлі-продажу природного газу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата за природний газ була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Відповідач перерахував позивачу суму коштів в розмірі 1 289 510,11 грн. в межах договору про організацію взаєморозрахунків, згідно платіжного доручення № 19 від 29 грудня 2014 року, проведеного банком 30 грудня 2014 року.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат та 3% річних (передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) як наслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу 14/2527/11 (несвоєчасне проведення оплати в розмірі 1 289 510,11 грн.), в силу своєчасності розрахунків сторонами за договором про організацію взаєморозрахунків №1631/30 не підлягає стягненню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів визнає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення штрафних санкцій, передбачених договором купівлі-продажу природного газу № 14/2527/11.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2016 року у справі № 922/23/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков