Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 922/3603/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 06 грудня 2016 року Харківського апеляційного господарського суду від 16 січня 2017 рокуу справі№ 922/3603/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доНавчального центру оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуаційпростягнення 74 330,04 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 р. публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом про стягнення з Навчального центру оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій 40 307,84 грн пені, 2 613,46 грн 3 % річних, 31 408,78 грн інфляційних втрат, а всього 74 330,04 грн за договором купівлі-продажу природного газу № 3454/15-БО(Т)-32 від 09.02.2015.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2016 (суддя - Макаренко О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 (головуючий - Білецька А.М., судді - Барбашова С.В, Гребенюк Н.В.), позов задоволено частково.

Стягнуто з Навчального центру оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 296,85 грн 3% річних, 4 622,98 грн пені та судовий збір.

В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені судові рішення в частині відмови у стягненні 2 301,46 грн 3 % річних, 31 408, 74 грн інфляційних втрат, 35 387, 03 грн пені та прийняти нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 09.02.2015 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Навчальним центром оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3454/15-БО(Т)-32, за умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений природний газ на умовах даного договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

За п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 11 договору, в редакції додаткової угоди № 10 від 31.12.2015, він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2015 і діє в частині реалізації газу до 31.01.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивач у січні-листопаді 2015 року та у січні 2016 року поставив, а відповідач прийняв природний газ, на загальну суму 1 334 295,73 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу (а.с. 40-46, т. 1).

Відмовляючи частково в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач в порушення умов п. 3.4. договору повернув відповідачеві акти приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків, з запізненням, то в даному випадку мало місце прострочення позивача як кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України. Також, врахувавши, що відповідач, отримавши акти, їх не оплатив в строк, стягнув з відповідача 296,85 грн 3% річних, 4 622,98 грн пені.

Проте, погодитись з такими висновками судів неможливо, виходячи з такого.

Стаття 629 ЦК України передбачає що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відмовляючи частково в задоволенні позову, господарські суди належним чином не дослідили п. п. 3.4., 6.1., 6.2. договору, не звернули увагу на те, що умови договору не пов'язують здійснення поточних платежів із складанням та підписанням актів у місяці поставки, що не суперечить приписам ч. 1 ст. 692 ЦК України і, що несвоєчасне повернення позивачем відповідачу підписаних актів не впливає на строк виконання відповідачем обов'язку, наведеного в абзаці першому п. 6.1 договору. Крім того, судами не було взято до уваги і те, що акти приймання-передачі газу, які відповідно до п. 3.4. договору зобов'язується надати саме покупець продавцеві, лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником за фактично поставлений газ.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно дослідити умови договору, зокрема, його п. п. 3.4., 6.1., 6.2., належним чином встановити з якого моменту виникає обов'язок відповідача оплатити фактично отриманий газ, чи є зустрічними зобов'язання з повернення актів приймання-передачі природного газу та, відповідно, настання строку оплати цього газу саме з такого моменту, встановити чи міг відповідач здійснити поточні платежі протягом місяця поставки, а отже встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат, пені та момент з якого вони підлягають стягненню з відповідача, їх розмір.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 січня 2017 року у справі за № 922/3603/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя І. ВовкСуддя І. Кондратова