Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 910/2501/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А1048 в особливий період польова пошта В0941 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.05.2016у справі№ 910/2501/16 господарського суду міста Києваза позовомВійськової частини А1048доКонцерну "Техвоєнсервіс" в особі Філії Концерну "Техвоєнсервіс" "99 автомобільна ремонтна база"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Міністерство оборони України; 2. Військова частина А0665;простягнення 51 963,80 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

- ВЧ А1048 Заяць М.Й.,

- Концерну "Техвоєнсервіс" в особі Філії "99 АРБ" повідомлений, але не з'явився,

- Міністерства оборони України Бабін Д.А.,

- ВЧ А0665 повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Алданова С.О., Руденко М.А.), у задоволенні позову про стягнення 29 693,60 грн. завданих збитків, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором перевезення № 7 від 16.09.2013, та про стягнення 22 270,20 грн. неустойки відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, військова частина А1048 в особливий період польова пошта В0941 (надалі - ВЧ А1048 / позивач) звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом із касаційною скаргою, позивачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом міста Києва справи № 910/1336/17 за позовом ВЧ А1048 до Концерну "Техвоєнсервіс" в особі Філії Концерну "Техвоєнсервіс" "99 автомобільна ремонтна база" (надалі - Філія Концерну "Техвоєнсервіс" "99 АРБ") про визнання недійсним договору в частині щодо калькуляції цін.

Як передбачено ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

Так, як вбачається з наданих позивачем матеріалів, провадження у справі № 910/1336/17 порушено у січні 2017 року, тобто вже після винесення оскаржуваних рішення та постанови у даній справі.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що позов у справі №910/1336/17 залишено місцевим господарським судом без розгляду.

За результатами розгляду вказаного клопотання, колегії суддів прийшла до висновку про його відхилення, оскільки, представником позивача не було надано суду будь-яких доказів в порядку ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, а також не доведено в установленому законом порядку наявності підстав, передбачених в ст. 79 ГПК України, які зобов'язують суд зупиняти провадження у справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання про зупинення касаційного провадження у даній справі.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанції, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16.09.2013 між Філією Концерну "Техвоєнсервіс" "99 АРБ" (виконавець/перевізник) та Міністерством оборони в особі командира ВЧ А1048 (замовник) укладено договір перевезення вантажу № 7 (надалі - договір), відповідно до умов якого, в редакції додаткової угоди № 1 до договору № 7, в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із нарядом № 01/14 від 08.01.2014) з місця відправлення, яким є ВЧ А 1048 стм. Десна до пункту призначення м. Одеса, яким є Військова академія (ЦЗНПВА). Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу в сумі 74 234 грн. (без ПДВ), разом з ПДВ - 89 080 грн.

Пунктом 1.2. договору визначено, що перевізник, окрім безпосереднього здійснення перевезення, зобов'язався за окрему плату надати замовнику пов'язані з перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, а саме: безпеку доставки товару.

Згідно з п. 1.4. договору оформлений подорожній лист, завірений перевізником, при пред'явлені водієм, який виконує зобов'язання експедитора, є підставою для одержання ним вантажу для перевезення та покладення відповідальності за схоронність такого вантажу на перевізника.

У пункті 1.5. договору погоджено, що строк доставки вантажу за цим договором не повинен перевищувати 10 годин з часу відправлення вантажу.

Відповідно до п. 2.3. договору перевізник взяв на себе зобов'язання забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі замовнику.

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника. Вартість перевезення вантажу визначено у калькуляції (додаток № 1 до договору).

Спір у даній справі виник з приводу того, що, на думку позивача, відповідачем не у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання за договором, не доставлено товар у повній кількості, чим державі в особі позивача завдано шкоди на суму 29 639,60 грн. (вартість невиконаних зобов'язань щодо перевезення 4 одиниць військової техніки). Крім того, ВЧ А1048 вважає, що відповідач повинен сплатити неустойку, передбачену договором, у розмірі 25 % від вартості перевезення на суму 22 270,20 грн.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, на підставі наряду № 01/14 від 08.01.2014 відповідачем прийнято від позивача вантаж у кількості 12 одиниць для здійснення перевезення, зокрема: БТР-80 зав. № 12ЛТ7706, БТР-Д зав. № В09ЛТ6582, БТР-Д зав. № В06ЛТ6276, БТР-Д зав. № В08ЛТ6559, БДМ-1П зав. № М08ЛТ9366, БМД-1П зав. № П08ЛТ9626, БМД-1П зав. № Г01ЛТ9340, БМД-2 № Т07ЛТ8606, БМД-2 № Е11ЛТ8959, БМД-2 № Е09ЛТ8855.

На виконання умов договору позивачем було перераховано на рахунок перевізника (відповідач у справі) грошові кошти у сумі 89 080 грн. за перевезення вантажу згідно з договором № 7 від 16.09.2013, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 740 від 24.12.2013.

У свою чергу, філією Концерну "Техвоєнсервіс" "99 АРБ" надано послуги щодо перевезення військової техніки на загальну суму 89 080 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № ОУ-0000371 від 20.09.2013 на суму 12 706,25 грн.; № ОУ-0000412 від 07.10.2013 на суму 12 686,67 грн.; № ОУ-0000414 від 02.12.2013 на суму 12 707,25 грн.; № ОУ-0000415 від 02.22.2013 на суму 12 686,67 грн.; № ОУ-0000001 від 05.01.2014 на суму 12 706,25 грн.; № ОУ-0000002 від 11.01.2014 на суму 12 706,25 грн. та № ОУ-0000002 від 15.01.2015 на суму 12 881,46 грн.

Судами було з'ясовано, що відповідачем здійснено перевезення військової техніки тільки у кількості 8 одиниць, а саме: БТР-Д зав. № В09ЛТ6582, БТР-Д зав. № В06ЛТ6276, БТР-Д зав. № В08ЛТ6559, БДМ-1П зав. № М08ЛТ9366, БМД-1П зав. № П08ЛТ9626, БМД-1П зав. № Г01ЛТ9340, БМД-2 № Т07ЛТ8606, БМД-2 № Е11ЛТ8959, що підтверджується подорожніми листами та товарно-транспортними накладними.

Також, місцевим господарським судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, було взято до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до акту № 18 технічного стану від 13.01.2014 відповідачем було передано 03.03.2014 командиру ВЧ А1048 військову техніку в кількості 1 шт., а саме БТР-80 зав. № 12ЛТ7706.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказали на недоведеність тверджень відповідача стосовно того, що ним було здійснено відвантаження військової техніки БТР-80 зав. № Е07ЛТ6070 у кількості 1 шт. та БТР-80 зав. № Е06ЛТ1403 у кількості 1 шт., військовій частині А3838, згідно з нарядом № 01/14, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем не було надано.

Таким чином, як вірно встановлено судами, відповідачем не здійснено перевезення вантажу у кількості 3 шт., а сам: БМД-2 зав. № Е09ЛТ8855, БТР-80 зав. № Е07ЛТ6070, БТР-80 зав. № Е06ЛТ1403.

Водночас, відмовляючи ВЧ А1048 у задоволенні позову про стягнення з Філї Концерну "Техвоєнсервіс" "99 АРБ" збитків в розмірі 29 639,60 грн., господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд виходили з того, що, незважаючи на неперевезення відповідачем 3 одиниць військової техніки, позивачем (ВЧ А1048) не було доведено завдання збитків державі в особі позивача на суму 29 639,60 грн., розрахованої як вартість невиконаних зобов'язань щодо перевезення 4 одиниць військової техніки.

Колегія суддів погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як визначено статтею 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

З аналізу статей 224, 225 ГК України та статті 614 ЦК України випливає, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 17/192, від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14).

Отже, для вирішення спору в межах даної справи вирішальне значення має встановлення наявності або відсутності у діях відповідача вищевказаних елементів складу цивільного правопорушення та, відповідно, підстав для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Водночас, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Таким чином, правомірним є висновок місцевого та апеляційного господарських судів стосовно того, що позивачем (ВЧ А1048) не було надано належних та допустимих доказів того, що через невиконання договірних зобов'язань відповідачем завдано шкоди державі в особі позивача саме на суму 29 639,60 грн., розрахованих як вартість невиконаних зобов'язань щодо перевезення 4 одиниць військової техніки, з огляду на що в задоволенні позову в цій частині було підставно відмовлено.

Крім того, звертаючись до господарського суду міста Києва з позовною заявою, ВЧ А1048 просила суд стягнути з відповідача неустойку, передбачену умовами договору, у розмірі 22 270,20 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 5.2. договору сторонами погоджено, що за прострочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки завдані порушенням строку доставки, та сплатити неустойку у розмірі 25 % вартості перевезення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Господарським судом першої інстанції, з яким підставно погодився апеляційний господарський суд, було вірно встановлено, що з урахуванням п. 1.5. договору та наряду № 01/14 відповідач був зобов'язаний здійснити перевезення до 07.03.2014, тоді як позовна заява ВЧ А 1048 датована 11.11.2015 (а згідно з вхідним штампом до господарського суду міста Києва надійшла 15.02.2016).

Таким чином, оскільки строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення неустойки на момент звернення до суду вже був пропущений, поважності причин пропуску позивачем не наведено та не доведено, при цьому, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє твердження ВЧ А1048, що відповідачем в односторонньому порядку було піднято ціну перевезення, оскільки це спростовується підписаними, в тому числі, з боку позивача, актами надання послуг з перевезення, що свідчить про погодження позивача з ціною, вказаною у відповідних актах. Крім того, як вбачається з даних актів здачі-прийнятті робіт (надання послуг), загальна сума наданих послуг з перевезення майна, здійснених відповідачем, склала 89 080 грн. (разом з ПДВ), що відповідає розміру плати за перевезення вантажу, встановленого договором № 7 від 16.09.2013, укладеним між сторонами у даній справі.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку

обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А1048 в особливий період польова пошта В0941 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/2501/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко