Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.03.2026 року у справі №182/6522/16-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року

м. Київ

справа № 182/6522/16-к

провадження № 51-1847 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2024 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040340003827, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. На підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закрито у зв`язку з його смертю.

Також суд у вироку вирішив долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 14 травня 2016 року о 05:58 діючи умисно, з метою викрадення чужого майна проник на територію ТОВ «ВО «ОСКАР» у м. Нікополі Дніпропетровської області (просп. Трубників, 56), а далі - на територію підстанції, де, залізши на освітлювальну вежу, таємно викрав камеру зовнішнього відео спостереження вартістю 1450 грн, чим завдав згаданому товариству матеріального збитку в указаному розмірі.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 березня 2025 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 на підставі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що згадані вирок і ухвала щодо ОСОБА_7 ґрунтуються на недопустимих доказах. Так, зазначає, що до матеріалів кримінального провадження долучено постанову про призначення групи прокурорів від 28 вересня 2016 року, яка не містить підпису заступника керівника Нікопольської місцевої прокуратури, який її виніс, водночас сторона обвинувачення під час судового провадження не надала оригінал цієї постанови з відповідним підписом, тому, на думку захисника, повноваження прокурора ОСОБА_8 , котрий здійснював процесуальне керівництво в цьому кримінальному провадженні, не підтверджено.

Також указує, що суди не навели доказів на підтвердження встановлених обставин кримінального провадження і мотивів неврахування окремих доказів, які, на думку захисника, спростовують причетність ОСОБА_7 до крадіжки.

Крім того, захисник наводить аргументи щодо недопустимості протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками внаслідок допущених недоліків під час їх складання, які призвели до порушення права обвинуваченого на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що судові рішення є законними, а касаційна скарга захисника - необґрунтованою.

Мотиви Суду

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених ними. Тож оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій, посилання на суперечності в доказах і надання їм власної оцінки з точки зору достовірності, що по суті зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також аргументи про неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Щодо доводів про недоведеність факту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 .

Згідно з матеріалами справи, суд першої інстанції з`ясував встановлені обставини та перевірив їх доказами, проаналізувавши показання допитаного в судовому засіданні представника потерпілого ОСОБА_9 , котрий пояснив, що на відеозаписі з камери спостереження було зафіксовано особу, яка її викрала, надалі він упізнав у цій особі ОСОБА_7 , останній під час досудового розслідувався зізнався у крадіжці і відразу відшкодував завдані збитки; свідка ОСОБА_10 , котрий пояснив, що працював охоронцем на товаристві, брав участь у слідчих діях, під час яких упізнав ОСОБА_7 як особу, зафіксовану на відеозаписі з камери спостереження, котра вчинила крадіжку; свідка ОСОБА_11 , котрий на час подій працював дільничним офіцером поліції Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області і пояснив, за яких обставин його напарник упізнав на відеозаписі з камери спостереження ОСОБА_7 , останній не заперечував щодо скоєння крадіжки і відшкодував збитки; показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які пояснили, що були знайомі з ОСОБА_7 , під час допиту описали його зовнішність і характер; відомості, зафіксовані у протоколах оглядів: місця події, відеозапису з камери спостереження, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, а також в інших документах, зміст яких відображено у вироку.

Відкидаючи версію сторони захисту, яка наполягала на тому, що ОСОБА_7 не є особою, зафіксованою на згаданому вище відеозаписі з камери спостереження, суд послався на сукупність безпосередньо досліджених доказів у їх логічному взаємозв`язку, які вказують на зворотне, тому дійшов мотивованого висновку, що підстав для реабілітації померлої особи немає.

Крім того, аналогічні доводи сторони захисту перевіряв апеляційний суд, який у змагальній процедурі ретельно розглянув їх, дав вичерпні відповіді і зазначив, що стороною обвинувачення надані належні та допустимі докази, тому відсутні підстави для реабілітації померлого.

Доводи захисника в частині оспорювання оцінки наведених доказів зводяться до викладення ним власної оцінки цим доказам з точки зору їх достовірності і незгоди з наданням судом переваги одним доказам над іншими за наявності між ними суперечностей, що стосується невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, яка не перевіряється в порядку касаційного перегляду судових рішень. Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню.

Щодо доводів про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками

У касаційній скарзі захисник зазначає, що протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 листопада 2016 року, у яких брали участь представник потерпілого ОСОБА_9 і свідок ОСОБА_10 , у порушення вимог ст. 104 КПК України не містять відомостей про місце проживання понятих, у присутності яких проводилася слідча дія. Це, як зазначає захисник, позбавило сторону захисту можливості реалізувати право на допит понятих у суді з метою перевірки достовірності даних, зафіксованих у протоколі.

Однак такі твердження захисника не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.

Так, із журналу судового засідання від 10 березня 2020 року вбачається, що під час судового розгляду захисник заявила клопотання про допит понятих, яке було розглянуто судом у порядку ст. 350 КПК України.

Не зважаючи на неможливість допиту понятих, суд, надаючи указаним протоколам оцінку за правилами ст. 94 КПК України, упевнився в достовірності відомостей, зафіксованих у відповідних протоколах, проаналізувавши показання допитаних у суді ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які підтвердили обставини й результати проведених за їх участю слідчих дій, а також зіставивши ці відомості з іншими дослідженими доказами.

Щодо доводів про відсутність у матеріалах кримінального провадження оригіналу постанови про призначення групи прокурорів з підписом особи, яка її прийняла

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, за змістом статей 36 37 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень. Таким чином, через предмет дослідження повноважень особи, яка проводить досудове розслідування, можуть ставитись під сумнів докази, надані суду стороною обвинувачення.

Однак, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів щодо достовірності доказів через призму неналежного суб`єкта доказування, а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №477/426/17.

Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну прокурорів (групи прокурорів) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК України, адже не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, то питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів статей 404 і 433 КПК України може бути предметом перевірки апеляційного та касаційного суду.

За матеріалами кримінального провадження встановлено, що під час виступу в судових дебатах у суді першої інстанції захисник ОСОБА_6 уперше заявила зауваження про те, що постанова від 28 вересня 2016 року про визначення групи прокурорів не містить підпису заступника керівника Нікопольської місцевої прокуратури ОСОБА_16 , з огляду на що просила визнати зібрані докази недопустимими. Для з`ясування цих обставин суд відновив судовий розгляд. Далі 27 лютого 2023 року електронною поштою прокурор надіслав до суду супровідний лист з указаною постановою, підписаною особою, яка її прийняла. Дослідивши надане процесуальне рішення, суд у вироку дійшов висновку, що повноваження прокурорів підтверджено, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначила, що вважає згадану вище постанову, долучену до матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції, не оригіналом, а копією, якою не можуть бути належно підтверджені повноваження прокурора, котрий здійснював процесуальне керівництво.

На адресу Касаційного кримінального суду Верховного Суду 11 лютого 2026 року надійшов лист прокурора Нікопольської кружної прокуратури ОСОБА_17 з проханням долучити до матеріалів кримінального провадження оригінал постанови від 28 вересня 2016 року з підписом керівника Нікопольської місцевої прокуратури ОСОБА_16 про призначення групи прокурорів, якою підтверджено повноваження, серед інших, прокурора ОСОБА_8 . Як зазначив прокурор у листі, вказане процесуальне рішення перебувало в матеріалах наглядового провадження.

Надіслана прокурором постанова від 28 вересня 2016 року відповідає вимогам КПК, має всі необхідні реквізити процесуального документу, підписана службовою особою, яка її прийняла, тому не викликає сумніву в достовірності.

Отже, повноваження прокурора ОСОБА_8 на участь у досудовому розслідуванні об`єктивно підтверджені, тому немає підстав визнавати недопустимими зібрані докази, як про це твердить захисник.

З огляду на викладене, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Щодо інших порушень кримінального процесуального закону

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. За частиною 7 цієї статті, якщо ця обставина з`ясується під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового провадження в суді першої інстанції було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 обвинувачений ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а. п. 42).

За заявою матері ОСОБА_7 про реабілітацію сина (т. 1, а. п. 41) суд розглянув кримінальне провадження, за наслідками судового розгляду ухвалив обвинувальний вирок, у резолютивній частині якого зазначив два взаємовиключних рішення щодо однієї події кримінального правопорушення та одного обвинуваченого, а саме висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та рішення про закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Водночас за сталою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалення обвинувального вироку щодо померлого, навіть в умовах застосування реабілітаційної процедури, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (постанови від 25 лютого 2020 року у справі № 599/593/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 454/2705/19).

У вказаних постановах зазначено, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону, судове рішення (ухвала), яким було закрито кримінальне провадження за своєю правовою природою не підміняє обвинувального вироку суду та не встановлює наявності вини померлої особи в розумінні ст. 62 Конституції України, а лише констатує відсутність підстав для реабілітації такої особи.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, не звернув уваги на допущене порушення та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог ст. 440 КПК України, суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Отже, в цьому конкретному випадку, допущена судами попередніх інстанцій помилка не є достатньою підставою для скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанцій, тому що може бути виправлена судом касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 433 КПК України, адже «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного, згідно зі ст. 440 КПК України судові рішення щодо ОСОБА_7 необхідно скасувати, а кримінальне провадження - закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Керуючись статтями 433 436 440 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України обвинувальний вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, якою цей вирок залишено без змін, скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3