Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 927/845/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВНВ 2000" на рішення господарського суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року у справі № 927/845/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Систем" до товариства з обмеженою відповідальністю "ВНВ 2000" про стягнення суми, -

Встановив:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Севен Систем", яке згодом було перереєстровано у товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛЛ", звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВНВ 2000" про стягнення 89709,87 грн. основного боргу, 4991,81 грн. пені, 22427,47 грн. штрафу, 949,49 грн. 3 % річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору поставки № 040 від 1 листопада 2012 року в частині розрахунків.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 89709,87 грн. основного боргу, 4991,81 грн. пені, 22427,47 грн. штрафу, 949,49 грн. 3 % річних та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 листопада 2012 року сторонами укладено договір поставки № 040, на виконання якого позивачем здійснено поставку товару на суму 89709,87 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписами на накладних особи, відповідні повноваження якій надані довіреністю № 1 від 1 лютого 2013 року.

В порушення умов договору поставки, відповідач не виконав свої зобов'язання з повної та своєчасної оплати товару, заборгувавши відповідачу 89709,87 грн., що стало підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.

Встановивши зазначене, керуючись нормами ст.ст. 525, 526, 530, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Крім того, з посиланням на норми ст.ст. 546-549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 215-218, 230-232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також правильність відповідних розрахунків позивача, судом задоволено й вимоги стосовно стягнення пені, штрафу та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився і апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання є законним і обґрунтованим, прийнятим у відповідності з фактичним обставинами та наявними матеріалами справи, а тому, постановлені у справі судові рішення в даній частині зміні або скасуванню не підлягають.

Проте, з висновком судів про стягнення 89709,87 грн. основної заборгованості погодитись не можна, виходячи з наступних обставин.

Дані вимоги процесуального закону попередніми судовими інстанціями в повній мірі не враховані.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, після подання позовної заяви, до моменту винесення судового рішення у справі, відповідачем, платіжними дорученнями № 177 від 11 липня 2013 року, № 191 від 23 липня 2013 року, № 200 від 6 серпня 2013 року, сплачено частину заборгованості в сумі 31720,02 грн.

Дані обставини представники сторін підтвердили.

Проте, на вказані факти, а також на відповідні доводи відповідача попередні судові інстанції не звернули належної уваги, помилково стягнувши на користь позивача суму заборгованості в повному обсязі.

Таким чином, суму основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, слід зменшити на суму фактично сплаченої частини заборгованості в розмірі 31720,02 грн.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення суми основного боргу підлягають зміні, а вказана сума - зменшенню до 57989,85 грн.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВНВ 2000" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року у справі № 927/845/13 в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 89709,87 грн. змінити, зменшивши вказану суму до 57989,85 грн.

В решті судові рішення у справі залишити без змін.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.