Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 908/5006/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь"на рішення від та на постанову відгосподарського суду Запорізької області 18.12.2014 Харківського апеляційного господарського суду 16.03.2015у справі господарського суду№ 908/5006/14 Запорізької областіза позовомПрокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій областідоПриватного акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь"простягнення 357152,52 грн.за участю представників:

від прокуратури - Томчук М.О.

від позивача - не з'явилися

від відповідача - не з'явилися

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 у справі № 908/5006/14 (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015(судді: Черленяк М.І., Ільїн О.В., Хачатрян В.С.), задоволено позовні вимоги Прокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій області. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь" (відповідач) на користь Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управління МВС України в Донецькій області (позивач) 357 152,52 грн. На відповідача покладено судові витрати.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Приватне акціонерне товариство "АзовЕлектроСталь" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2014, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 2, 43, 63 Господарського процесуального кодексу України.

Від Маріупольського міжрайонного відділу Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій позивач просить залишити без змін рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2014, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у даній справі.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 20.09.2013 між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області, правонаступником якого є Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні МВС України в Донецькій області, (виконавець) та Закритим акціонерним товариством "АзовЕлектроСталь", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "АзовЕлектроСталь (замовник) укладено договір № 2520/Мр/249АЕСр на забезпечення громадського порядку, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на кошти отримані від замовника виконувати заходи охорони - забезпечити громадський порядок на маршрутах патрулювання, позначених на плані - схемі та контроль за виконання трудових обов'язків працівниками замовника по забезпеченню охорони майна на території підприємства ЗАТ "АзовЕлектроСталь", у дні і години, вказані в дислокації.

Згідно з пунктом 2.1 договору сторони зобов'язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання обумовлені цим договором.

Розділом 4 вказаного договору сторонами узгоджено суму та порядок розрахунків, яким передбачено, що оплата замовлених послуг здійснюється замовником на умовах внесення попередньої оплати шляхом щомісячних виплат сум вказаних в дислокації (додаток № 1 до договору) в пункті 4.1 цього договору.

01.09.2014 сторонами договору укладено додаткову угоду про тимчасове призупинення дії договору № 2520/МР з 08 год. 00 хв. 01.09.2014. У вказаній додатковій угоді сторонами зазначено про відсутність претензій та зауважень до дій виконавця із сторони замовника. Сторони узгодили, що дебіторська заборгованість на 01.09.2014 по договору складає 403 143,36 грн. Вказана додаткова угода від 01.09.2014 є невід"ємною частиною договору від 20.09.2010 і набуває чинності з дня її підписання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з червня 2014 року по серпень 2014 року позивачем надано відповідачеві послуги з охорони, що підтверджується актами прийому-здачі виконаних робіт/послуг від 30.06.2014, від 30.06.2014, від 31.07.2014, від 31.07.2014, від 31.08.2014 на загальну суму 357 152,52 грн. Вказані акти підписані представниками сторін без зауважень.

Прокуратура м. Маріуполя звернулася до господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Маріупольського міжрайонного відділу Управління Державної служби охорони при Головному Управління МВС України в Донецькій області з позовною заявою про стягнення з відповідача 357 152,52 грн. основного боргу за договором № 2520/Мр/249АЄСр від 20.09.2010.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, задоволено позовні вимоги позивача.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві вказану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 вказаного Кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не надано доказів оплати за виконані роботи та не надано контррозрахунку заборгованості.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судом касаційної інстанції не приймаються до уваги доводи відповідача про неправильне визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок відносно здійснення окремих функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду у визначених законом випадках.

Статтею 36-1 вказаного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор послався на те, що внаслідок невиконання відповідачем свого зобов'язання за договором № 2520/Мр/249АЕС від 20.09.2010, щодо оплати вартості отриманих послуг з охорони об'єктів, Маріупольський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при Головному Управління МВС України в Донецькій області, як державний орган, несе значні збитки.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АзовЕлектроСталь" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 908/5006/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк