ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 5011-35/1539-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Сибіги О.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "АЗОТ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.12.2014у справіГосподарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання договору недійснимв судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Бруль А.С. (дов. від 30.12.14 № 500-08/151),

відповідача: Мицько Р.М. (дов. від 29.10.14 № 71/10),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 06.10.2014 господарського суду міста Києва в задоволенні позову про визнання недійсним договору поставки природного газу від 28.01.2011 № 111-211-06/11-49 відмовлено.

Постановою від 10.12.2014 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПАТ "АЗОТ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд.

Відповідач подав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали оскаржувані рішення, відповідно до умов договору поставки природного газу від 28.01.2011 № 111-211-06/11-49, укладеного між ПАТ "Азот" та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", остання взяла на себе зобов'язання поставити позивачу імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору. Газ, що поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Також між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 28.01.2011.

Звертаючись з позовом у даній справі, ПАТ "Азот" послалось на те, що договір поставки природного газу укладений з порушенням ст. 265 Господарського кодексу України щодо викладення умов договору поставки у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс", у зв'язку з чим сторонами не досягнуто згоди з усіх його істотних умов.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій в даному випадку обґрунтовано взято до уваги приписи ст. 627 638 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами встановлено, що сторонами договору поставки природного газу від 28.01.2011 № 111-211-06/11-49 досягнуто згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погоджено взаємні права та обов'язки, а, відтак, правомірно зазначено, що умови спірного договору не суперечать вимогам чинного законодавства, хоч і не містять посилань на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій в даному випадку правомірно враховано те, що підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Отже, звертаючись з вимогою про визнання недійсним правочину позивач повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

З врахуванням того, що позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 203 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання договору поставки природного газу недійсним, правомірним є висновок судів про відмову в позові.

Стосовно додаткових доказів, наведених позивачем у апеляційній скарзі щодо визнання договору недійсним з підстав перевищення представниками сторін своїх повноважень, судом апеляційної інстанції правомірно не взято їх до уваги, оскільки останні не були предметом розгляду місцевого господарського суду.

З огляду на зазначене вище, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 10.12.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-35/1539-2012 залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Сибіга О.М.