Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 910/14349/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,

за участю прокурора Яловдіка С.М., представників МВС України - Щетиніна Д.В. дов. № 37/2014 від 15 липня 2014 року, ДП "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" - Тарасова А.Г. дов. б/н від 12 травня 2014 року, ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" - Моги М.В. дов. № 02/14 від 6 січня 2014 року та Букороса С.С. дов. № 01/14 від 6 січня 2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2014 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Першого заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" до ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" про припинення договору та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України (далі - позивач) та Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-АВІА" (далі - позивач-2) звернулись до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (далі - відповідач) з позовом про припинення дії договору оренди вертольоту МІ-8МТ, заводський номер 94856, від 27 січня 2010 року № УВ.АРВ-12-002, укладеного позивачем-2 з відповідачем, та зобов'язання останнього повернути позивачу-2 вертоліт МІ-8МТ заводський номер 94856.

Позовні вимоги обгрунтовано виникненням форс-мажорних обставин, наявність яких є підставою для припинення договору оренди та повернення орендованого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 8 серпня 2014 року у задоволенні позову Першого заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 8 серпня 2014 року - без змін.

У касаційній скарзі Заступник військового прокурора Центрального регіону України просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 8 серпня 2014 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій ч. 6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 Господарського кодексу України, ст. ст. 598, 607 Цивільного кодексу України, ст. 16, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Вважає, що положення п. 11.1 договору щодо звільнення сторін від виконання зобов'язань внаслідок настання форс-мажорних обставин, є правовою підставою припинення договору.

Зазначає, що звернення до суду прокурора в інтересах держави обумовлене, в тому числі, і невжиттям позивачами заходів щодо повернення державного майна шляхом направлення орендарю визначеної п. 11.6 договору вимоги, оскільки невжиття орендодавцем, який має статус позивача в господарському процесі, заходів щодо повернення орендованого майна, не може свідчити про відсутність порушень інтересів держави і необхідності їх захисту.

Наполягає на тому, що зобов'язання з оренди повітряного судна - вертольоту повинно бути припинено на підставі п. п. 7.1.14 та 12.1 договору у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, а саме, введенням особливого періоду в державі Україна, обумовленого проведенням антитерористичної операції та потребі в вертольоті, що є державною власністю та перебуває в управлінні МВС України, для цілей проведення антитерористичної операції.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 січня 2010 року між Державним підприємством "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" (орендодавець) та ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (орендар) укладено договір № УВ.АРВ-12-002 про оренду вертольоту МІ-8МТВ, заводський номер 94856, за умовами якого орендодавець передає, а орендар на правах оренди приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт МІ-8МТВ, заводський номер 94856, балансова вартість якого становить 3781337 гривень 00 коп. з технічним майном, устаткуванням з комплекту 1:1, необхідним для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами на території України та за її межами. Перебіг строку оренди починається з наступного дня після підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 15.1 договір укладено строком на 8 років і діє з 27 січня 2010 року до 26 січня 2018 року включно.

1 лютого 2010 року орендодавцем та орендарем складено та підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди.

Протягом 2010-2013 років сторонами договору укладено низку додаткових угод до нього, якими вносилися зміни до розділів 4-9, 15, 17.

Додатковою угодою № 7 від 17 серпня 2013 року скориговано строк дії договору з 8 до 13 років і визначено, що договір діє з 27 січня 2010 року до 31 січня 2023 року включно.

Відповідно до п. 15.6 одностороння відмова від договору не допускається. Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого ПС (повітряного судна); достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог та залишаючи його без змін, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що з огляду на положення ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається, а норми законодавства і положення спірного правочину не передбачають такої підстави для припинення дії договору як виникнення форс-мажорних обставин, в т. ч. пов'язаних з особливим періодом в державі, а відтак, посилання прокурора на існування правових підстав для припинення таких правочинів з огляду на виникнення форс-мажорних обставин є необгрунтованим.

Водночас, судами вказано, що п. 12.1 договору, на який посилається прокурор як на підставу заявлених вимог, визначено підстави звільнення сторін від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, а не припинення зобов'язань сторін, а докази надсилання ДП "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" відповідачу передбаченого умовами договору повідомлення про неможливість виконання такого зобов'язання в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для припинення спірного договору та, відповідно, повернення орендованого майна.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками місцевого та апеляційного господарських судів, вважає їх передчасними та прийнятими за неповного встановлення усіх істотних обставин справи з огляду на наступне.

Так, обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що необхідність припинення договору та повернення зазначених повітряних суден Державному підприємству "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" викликано винятково захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення обороноздатності держави, недопущенню вибухів та блокад населених пунктів, а звернення до суду саме прокурора в інтересах держави обумовлене в тому числі невжиттям позивачем заходів щодо повернення державного майна шляхом направлення орендарю зазначеної в п. 11.6 договору вимоги, тому невжиття заходів щодо повернення орендованого майна позивачем не може свідчити про відсутність порушень інтересів держави і необхідності їх захисту.

Вказує, що за вимогами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється через неможливість його виконання, тобто, неможливість перебування спірного повітряного судна в оренді зумовлена необхідністю його застосування по наведенню конституційного ладу на всій території нашої держави, у тому числі недопущенню вибухів та блокад населених пунктів.

Зазначає, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 205 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 212, ч. 1 ст. 598, ст. 607 Цивільного кодексу України, скасувальною обставиною у договорі є настання особливого періоду в державі, введеного згідно з чинним законодавством з початком бойових дій за участю Збройних Сил України.

Визначальна особливість скасувальної обставини полягає в тому, що настання вказаних у п. 12.1 договору правових наслідків (повернення повітряного судна, звільнення від виконання зобов'язань) ставиться в залежність від настання після укладення правочину в майбутньому обставин, передбачених договором, щодо яких у сторін у момент укладення угоди існує лише відповідна вірогідність появи незалежно від їх волі.

У позові прокурор зазначив, що Законом України № 1126-VІІ від 17 березня 2014 року затверджено Указ Президента України "Про часткову мобілізацію", який набрав чинності 18 березня 2014 року; Законом України № 1240-VII від 6 травня 2014 року затверджено Указ Президента України "Про часткову мобілізацію".

Особливим періодом, за ст. 1 Закону України "Про оборону", є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою.

Цією ж нормою визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оборону" передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Таким чином, проведення в Україні бойових дій, вибухи, блокування населених пунктів свого фактичного підтвердження не потребує, це є загально відомим фактом і не потребує доказування на підставі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене прокурор вважає, що вказані обставини свідчать про наявність підстав для припинення зобов'язання з оренди спірного повітряного судна на підставі п. п. 7.1.14 та 12.1 договору у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин.

Разом з тим, вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, а приймаючи рішення у справі, місцевий та апеляційний господарські суди не перевірили доводи прокурора у вказаній частині, не надали їм правової оцінки та не навели переконливих мотивів, з яких вказані доводи не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій.

Водночас, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За таких обставин прийняті у справі рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій визнати законними та обгрунтованими не можна, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи сторін, встановити усі істотні обставини справи, надати їм належну правову оцінку та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 8 серпня 2014 року.

Справу передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир