Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № 914/37/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого Євсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 07 липня 2016 рокуу справі № 914/37/16 господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс"доДепартаменту економічної політики Львівської міської ради,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаЛьвівська міська рада,прозміну договоруза участю представників

позивача Янків І.М.

відповідача не з'явились

третьої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економічної політики Львівської міської ради про внесення змін до договору про пайову участь № 105 від 27 липня 2011 року шляхом доповнення його пунктом 2.2.1. в наступній редакції: "2.2.1. У відповідності до п. 5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі Замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність (власність територіальної громади м. Львова)".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами у справі договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту № 105 від 27 липня 2011 року має бути приведений у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Однак, між сторонами договору не було досягнуто згоди щодо доповнення договору положенням, передбаченим п. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чим, на думку позивача, порушується його право на зменшення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18 травня 2016 року (колегія суддів у складі: Щигельська О.І. - головуючий, Кітаєва С.Б., Сухович Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів істотності порушення відповідачем умов договору про пайову участь № 105 від 27 липня 2011 року, як підстави для зміни договору відповідно до ст. 651 ЦК України, оскільки позивач не звертався до відповідача з жодними пропозиціями про зменшення розміру пайового внеску на підставі п. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з необхідними документами, які підтверджують кошторисну вартість мереж, збудованих поза межами його земельної ділянки. Крім того, за висновком суду, норма, зафіксована в ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", є імперативною і може бути застосована у правовідносинах сторін щодо сплати пайового внеску ТОВ "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" під час будівництва 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованими автостоянками на вул. А. Лінкольна, 23, не будучи включеною у відповідний договір.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 липня 2016 року (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий, Гриців В.М., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 18 травня 16 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанцій погодився з висновками місцевого господарського суду та додатково зазначив про відсутність підстав для зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин відповідно до ст. 652 ЦК України, оскільки договір про пайову участь № 105 від 27 липня 2011 року був укладений між сторонами після набуття чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" і норма, передбачена п. 5 ст. 30 зазначеного Закону, вже діяла та позивач не був позбавлений можливості усунути неточності на внести зміни у договір на стадії його укладення.

Не погоджуючись із зазначеними вище рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 липня 2016 року та рішення господарського суду Львівської області від 18 травня 2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану судами, та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 липня 2011 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" (замовник) укладено договір про пайову участь №105 будівництво 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованими автостоянками на вул. А.Лінкольна, 23 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник зобов'язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбачених цим договором та Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва".

Згідно з п. 2.2. договору замовник зобов'язаний з урахуванням раніше сплачених коштів сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 418 594,79 грн. до 31 березня 2012 року.

24 липня 2015 року на виконання технічних умов №15-5509 від 12 вересня 2007 року на водопостачання та водовідведення об'єкта містобудування, будівництво якого здійснюється замовником, виданих Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал", та технічних умов на теплопостачання зазначеного багатоквартирного житлового будинку, виданих Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго", та згідно з ухвалою Львівської міської ради №4961 від 14 липня 2015 року "Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова об'єктів теплопостачання, водопостачання та водовідведення" Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" передано у власність територіальної громади м.Львова інженерні мережі (водопровідні, каналізаційні та зовнішні теплові) по вул. А.Лінкольна, 23а, прокладені поза межами земельної ділянки, відведеної для будівництва житлового будинку загальною вартістю 265 223,80 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 24 липня 2015 року, підписаними повноважними представниками Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс".

14 грудня 2015 року товариство з обмеженою діяльністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" звернулося до Департаменту економічної політики Львівської міської ради з листом, в якому запропонувало доповнити зазначений договір пунктом 2.2.1., в якому закріпити положення, передбачене ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та викласти зазначений пункт в такій редакції: "2.2.1. У відповідності до п.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі Замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність (власність територіальної громади м. Львова)."

Однак, Департамент економічної політики Львівської міської ради листом №23-3127 від 21 грудня 2015 року відмовив у внесенні доповнень до договору №105 від 27 липня 2011 року з огляду на відсутність правових підстав для вчинення таких дій, у зв'язку з чим товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Департаменту економічної політики Львівської міської ради у даній справі про внесення змін до договору №105 від 27 липня 2011 року шляхом його доповнення зазначеним вище пунктом 2.2.1. в редакції позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, чинній станом на дату укладення між сторонами у справі договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту № 105 від 27 липня 2011 року, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування і замовником, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, є обов'язковим в силу вимог закону.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розмір пайової участі є істотною умовою договору.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". (ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності)

Частиною п'ятою статті 30 вказаного Закону передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

Таким чином, розмір пайової участі, який підлягає встановленні в договорі, залежить від випадків, зазначених в наведеній нормі.

Виходячи з положень частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину має відповідати положенням закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Воля і волевиявлення учасників договору формується насамперед під впливом приписів норм права.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач послався на те, що між сторонами договору не було досягнуто згоди щодо доповнення договору положенням, передбаченим п. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чим порушується його право, як замовника, на зменшення розміру його пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, тобто не було досягнуто згоди щодо розміру пайової участі замовника (позивача) у розвитку інфраструктури м. Львова.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначене вище та не взяли до уваги те, що закріплена в частині п'ятій статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" норма, яка встановлює необхідність зменшення суми пайового внеску на кошторисну вартість інженерних мереж, які передані у комунальну власність, є обов'язковою для органу місцевого самоврядування і замовника, як учасників договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Крім того, суди не надали належну оцінку обставинам, які свідчать про порушення відповідачем права позивача на зменшення розміру його пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченого ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Судами встановлено, що позивач ще 24 липня 2015 року за актами приймання-передачі, підписаними повноважними представниками Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради і товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс", передав у власність територіальної громади м.Львова інженерні мережі (водопровідні, каналізаційні та зовнішні теплові) по вул. А.Лінкольна, 23а, прокладені поза межами земельної ділянки, відведеної для будівництва житлового будинку, загальна вартість яких склала 265 223,80 грн.

15 січня 2016 року звернувся до Львівської міської ради із зверненням про зменшення розміру його пайової участі (лист № 04/11 від 15 січня 2016 року).

Суд апеляційної інстанції визнав зазначений лист неналежним доказом звернення позивача до органу місцевого самоврядування за зменшенням пайового внеску, оскільки до звернення позивачем не було додано необхідних документів на підтвердження кошторисної вартості інженерних мереж.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував те, що станом на дату звернення позивача до Львівської міської ради з листом № 04/11 від 15 січня 2016 року збудовані замовником (позивачем) інженерні мережі вже були ним передані у власність територіальної громади м.Львова з визначенням їх вартості у відповідних актах приймання-передачі, що виключає необхідність подання замовником документів на підтвердження кошторисної вартості переданих інженерних мереж.

Таким чином, суди не з'ясували чи була досягнута між сторонами згода щодо зменшення розміру пайової участі замовника (позивача) у розвитку інфраструктури м. Львова, чи надавалась позивачу відповідь на його звернення № 04/11 від 15 січня 2016 року, чи були вчинені відповідачем або третьою особою дії, направлені на зменшення розміру пайової участі позивача у розвитку інфраструктури населеного пункту, та якщо вчинені, то які саме.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій під час винесення оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України були неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.1117 ГПК України). Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07 липня 2016 року та рішення господарського суду Львівської області від 18 травня 2016 року скасувати.

3. Справу № 914/37/16 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді О.О.Євсіков

С. С. Самусенко