Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № Б-50/220-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ на ухвалувід 26.06.2014 господарського суду Харківської областіта постановувід 11.09.2014 Харківського апеляційного господарського судуу справі№ Б-50/220-09 господарського суду Харківської області про банкрутствофізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. ХарківліквідаторЯновський С.С., м. Київза участю гр. ОСОБА_6, м. Харків у судовому засіданні взяв участь представник

скаржникаЮщенко В.М., довір.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № Б-50/220-09 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4), порушена в порядку ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 21.01.2010 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора та інше.

29.11.2013 ліквідатор ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.03.2010 майна боржника, а саме: чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та зобов'язання покупця - гр. ОСОБА_6 повернути придбане майно до ліквідаційної маси боржника. Заява мотивована порушенням встановленого Законом про банкрутство порядку розрахунків за придбане майно боржника, внаслідок чого кошти від продажу майна взагалі не були перераховані покупцем. Крім того, заставного кредитора не було повідомлено про факт реалізації майна, а саме майно було реалізовано за заниженою вартістю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.06.2014 у справі (суддя Міньковський С.В.) відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.03.2010. Суд першої інстанції виходив виключно з того, що чинні на момент реалізації майна норми Закону про банкрутство не передбачали обов'язку ліквідатора погоджувати з заставним кредитором порядок та умови продажу заставного майна в ліквідаційній процедурі. У зв'язку з чим суд дійшов висновку про відповідність укладеного договору вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 (судді: Шевель О.В. - головуючий, Крестьянінов О.О.,Фоміна В.О.) вказану ухвалу залишено без змін із тих же підстав. Суд апеляційної інстанції також вказав, що Закон про банкрутство не встановлює обов'язку саме покупця щодо перерахування коштів за придбане майно на депозитний рахунок нотаріуса.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "ОТП Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна боржника від 01.03.2010.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 48 Закону про банкрутство, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 22, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначає, що майно боржника за спірним договором було відчужено без згоди заставодержателя, за заниженою ціною та без фактичного перерахування покупцем коштів за придбане майно.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено та включено до ліквідаційної маси майно боржника, зокрема чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була оцінена ліквідатором на суму 133 801 грн.

Вказане майно перебувало в іпотеці ПАТ "ОТП Банк" на підставі договору іпотеки від 26.03.2008 № PML-702/779/2008.

01.03.2010 відбувся аукціон з продажу зазначеного майна боржника, переможцем якого визнано гр. ОСОБА_6 з пропозицією 147 181,14 грн.

На виконання результатів аукціону 01.03.2010 між боржником в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ніколенко М.О. (продавець) та гр. ОСОБА_6 (покупець) укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу об'єкта аукціону - квартири АДРЕСА_1 (далі - договір). Відповідно до п. 1.4 договору ціна продажу майна становить 147 181, 14 грн.

У пунктах 2.1, 2.2 договору вказано, що покупець вніс оплату 147 181, 14 грн. у повному обсязі за придбаний об'єкт аукціону на рахунок організатора аукціону - Товарної біржі "Правопорядок" до нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору (у т.ч. гарантійний внесок за участь в аукціоні).

У той же час частиною 7 статті 48 Закону про банкрутство визначено спеціальний порядок зарахування та розпорядження коштами, отриманими від продажу майна боржника - громадянина-підприємця, який полягає в тому, що кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

Також відповідно до частини 2 статті 26 Закону про банкрутство майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

У даному випадку умовами спірного договору передбачено перерахування коштів не на депозитний рахунок нотаріуса, як це прямо встановлено ст. 48 Закону про банкрутство, а на рахунок товарної біржі, тобто особи, яка взагалі не є стороною договору, а лише надавала послуги щодо організації аукціону.

Однак суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували визначений спірним договором порядок розрахунків за майно на предмет відповідності його нормам чинного законодавства, у тому числі наявності ознак, визначених ч.1 ст. 234 ЦК України. При цьому суди також не з'ясували обставини фактичного перерахування коштів від реалізації майна боржнику або нотаріусу.

Вказане свідчить про порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 47, 43 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У той же час допущені порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).

У зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, з'ясувати наявність правових підстав для визнання договору недійсним та розглянути справу з дотриманням вимог чинного законодавства.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 26, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній до 19.01.2013), ст. ст. 1115 - 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Харківської області від 26.06.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 у справі № Б-50/220-09 скасувати.

3. Справу № Б-50/220-09 в частині розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.03.2010 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич