Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/20837/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І., Лиска Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеди Михайла Валентиновича, Державної виконавчої служби України про визнання дій та рішень протиправними і їх скасування, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року позивач - ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684;

- скасувати п. 2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеди Михайла Валентиновича по стягненню виконавчого збору на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену 27.12.2013 року у ВП № 33031684;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М.В. правомірно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки позивачем самостійно, у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк, не було виконано судове рішення, що в свою чергу тягне за собою застосування санкцій майнового характеру відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», незалежно від того, що виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання за його клопотанням.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що умовою стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» є невиконання божником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання та фактичне примусове виконання рішення державним виконавцем. Стягувач, в особі ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» відмовився від виконання рішення суду подавши заяву про повернення виконавчого документу без виконання, яка була задоволена. Таким чином, враховуючи положення ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню при здійсненні виконавчих дій, а також те, що стягувач відмовився від подальшого виконання рішення, подавши заяву про повернення виконавчого документу, сума виконавчого збору, яка повинна була бути стягнута в даному випадку з боржника, не могла перевищувати 40 неоподатковуваваних мінімумів доходів громадян. Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, а у даному випадку виконавче провадження було завершено на підстав п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2011 року у справі № 2-6212/11 за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_8, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів, нарахованих за користування кредитами та пені позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» суму боргу за кредитними договорами: № 12-11-06/ФО від 27.11.2006 року в розмірі 9150123,04 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 73125953,31 грн.; № 07-02-07/ФО від 16.02.2007 року в розмірі 4223094,11 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 33750123,52 грн. Стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_4 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» суму боргу за кредитним договором № 08-12-06/ФО від 21.12.2006 року в розмірі 8139359,90 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 65048136,45 грн.

10.10.2011 року на виконання вказаного рішення Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчі листи.

09.06.2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа суду від 10.10.2011 року (ВП № 33031684) та зобов'язано ОСОБА_4 у самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Згідно супровідного листа (а.с. 25) вказана постанова направлена на адресу ОСОБА_4 19.06.2012 року.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2012 року відстрочено виконання рішення суду від 19.05.2011 року, в цивільній справі за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_8, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, процентів, нарахованих за користуванням кредитами та пені до 1 квітня 2013 року.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2013 року відстрочено виконання рішення суду від 19.05.2011 року, в цивільній справі за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_8, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, процентів, нарахованих за користуванням кредитами та пені до 1 вересня 2013 року.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року відстрочено виконання рішення суду від 19.05.2011 року, в цивільній справі за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_8, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, процентів, нарахованих за користуванням кредитами та пені до 1 грудня 2013 року.

З огляду на вказані ухвали суду виконавче провадження № 33031684 зупинялося.

27.12.2013 року старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_4 виконавчого збору у розмірі 6504813,64 грн. та складено акт опису й арешту майна (а.с. 79).

На підставі заяви стягувача № 8328/4/02 від 17.12.2013 року про повернення без виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2011 року, відділом ПВРДВС України 27.12.2013 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.93).

Пунктом другим даної постанови, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 33031684 від 27.12.2013 року виділено в окреме провадження.

13.01.2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 41414400) з виконання постанови державного виконавця № 33031684 виданої 27.12.2013 року та зобов'язано боржника добровільно виконати виконавчий документ в семиденний строк з моменту винесення (отримання) постанови (а.с.109).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 25.01.2014 року ВП № 41414400 виконавче провадження з виконання постанови № 33031684 виданої 27.12.2013 року завершено, виконавчий документ направлено для виконання до ВПВР УДВС ГУЮ у м. Києві (а.с.111).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закон № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Як зазначалось вище, 09.06.2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа суду від 10.10.2011 року (ВП № 33031684) та зобов'язано ОСОБА_4 самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Вказана постанова, в порушення вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» направлена на адресу позивача лише 19.06.2012 року (а.с. 25).

При цьому, відсутні докази дотримання відповідачем приписів ст. 31 Закону, зокрема де зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В свою чергу, матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів, що постанова про відкриття виконавчого провадження надсилалась позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та доказів, що вказують на дату отримання позивачем вищевказаної постанови, що мало значення для обчислення початку та закінчення перебігу строку визначеного постановою для добровільного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2012 року представником позивача направлено до відповідача заяву про зупинення виконавчого провадження на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2012 року, якою відстрочено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2011 року до 01.04.2013 року (а.с. 29).

11.09.2012 року, лише після повторного звернення позивача, відповідачем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження (а.с. 41).

З огляду на зазначені вимоги матеріального права та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач всупереч вимог ст.ст. 25, 27 Закону № 606-XIV, не встановивши дату отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження (що слід було зробити з огляду на дані які мали міститись у повідомленні про вручення поштового відправлення) та початок перебігу строку добровільного виконання, не врахувавши ухвали суду про відстрочення виконання судового рішення, дійшов до необґрунтованого висновку про початок примусового виконання судового рішення на час винесення постанови про зупинення виконавчого провадження (а.с. 41).

Таким чином, відповідач не довів, що станом на 16.07.2012 року, час вступу в законну силу ухвали про відстрочення виконання судового рішення, як і на час винесення постанови про зупинення виконавчого провадження, закінчився строк добровільного виконання встановлений постановою відповідача про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2012 року та почалось примусове виконання.

Тобто, примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2011 року не розпочиналось.

Про це свідчить і та обставина, що з часу винесення постанови про відкриття провадження до постановлення ухвали про відстрочення виконання судового рішення та зупинення виконавчого провадження, відповідачем не вживались заходи примусового виконання рішення.

Законом, ст. 373 ЦПК України, ст. 36 Закон № 606-XIV, не розмежовує поняття відстрочення виконання рішення за стадіями виконання, тобто відстрочення виконання судового рішення можливе як на стадії добровільного (строку наданого для самостійного виконання) так і на стадії примусового виконання судового рішення.

Як зазначалось вище, згідно наявних в матеріалах справи ухвал про відстрочення виконання судового рішення, примусове виконання якого відповідачем не розпочиналось, виконання такого відстрочувалось до 01.12.2013 року.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 37 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Відповідачем, всупереч вимог вказаної норми не було винесено відповідної постанови, зокрема з якої б вбачалось, що виконавче провадження зупинено до 01.12.2013 року.

Після спливу вказаного строку, тобто після 01.12.2013 року, відповідачем не виносилась і постанова про поновлення виконавчого провадження, що суперечить приписам ч. 5 ст. 39 Закону № 606-XIV, відтак не було правових підстав для винесення постанови від 03.12.2013 року (а.с.56).

Щодо постанови про поновлення виконавчого провадження від 16.09.2013 року (а.с. 48), то така винесена без врахування того, що на час винесення постанови від 11.09.2012 року про зупинення виконавчого провадження примусове виконання не розпочиналось та без урахування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2013 року, якою відстрочено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2011 року до 01.12.2013 року (а.с. 51-53).

Частиною 1 статті 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного (добровільного) виконання.

При цьому, за приписами вказаної норми він стягується і у разі повернення виконавчого документу без виконання за письмовою заявою стягувача, однак лише за умови невиконання рішення боржником у строк, встановлений для його самостійного виконання.

З встановлених вище обставин та вимог матеріального права вбачається, що строк для самостійного (добровільного) виконання боржником - позивачем рішення за виконавчим провадженням, встановлений постановою від 09.06.2012 року не сплив і примусове виконання не розпочиналось, тому у відповідача були відсутні правові підстави для висновку про невиконання позивачем рішення у строк, встановлений для його самостійного (добровільного) виконання та застосування санкції відповідальності майнового характеру у вигляді стягнення виконавчого збору.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності прийнятих рішень та вчинених дій, що є предметом оскарження, тому наявні підстави для визнання рішень винесених відповідачем щодо стягнення вказаного виконавчого збору протиправними та їх скасування, а дій вчинених на стягнення такого протиправними.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2014 року у справі № 826/188/14 скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684.

Скасувати п. 2 резолютивної частини постанови про повернення виконавчого документа стягувачу винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеди Михайла Валентиновича по стягненню виконавчого збору на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену 27.12.2013 року у ВП № 33031684.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення арешту майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою Михайлом Валентиновичем 27.12.2013 року у ВП № 33031684

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 178 (сто сімдесят вісім) гривень 44 копійки.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

В.І. Бутенко

Т.О. Лиска