ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2016 р. м. Київ К/800/48040/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо її попередження про звільнення із займаної посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

В обґрунтування позову зазначала, що оскільки змін в організації праці не відбулося, а було проведено лише перейменування Головного управління Закарпатської області в Головне територіальне управління Закарпатської області, то і підстави для попередження про наступне звільнення в порядку пункту 1 статті 40 КЗпП України у відповідача були відсутні.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо не запропонування позивачу всіх наявних вакантних посад у Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області станом на 8 лютого 2015 року, в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо попередження ОСОБА_4 про її звільнення із посади начальника управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходила службу на посаді начальника управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області.

у зв'язку із впровадженням з 6 лютого 2015 року нової структури та штатної чисельності Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та скороченням посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області, 8 лютого 2015 року Міністерством юстиції України позивачу запропоновано зайняти посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та попереджено, що у разі відмови, після закінчення 2 місячного строку з дня попередження, вона підлягатиме звільненню із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач порушив процедуру попередження про звільнення.

Проте до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального права з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Зокрема, під дією слід розуміти активне волевиявлення суб'єкта владних повноважень спрямоване на виникнення, зміну або припинення права, обов'язку або правового стану фізичної чи юридичної особи, що відповідає або не відповідає вимогам адміністративно-правових норм.

Тобто, за змістом статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню в порядку адміністративного судочинства підлягають неправомірні дії, які не відповідають вимогам чинного законодавства або порушують їх.

В даному ж випадку ОСОБА_4 оскаржуює дії Міністерства юстиції України, вчинені як роботодавцем на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 1 статті 49-2 КЗпП України встановлено процедуру вивільнення, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Суди не звернули уваги на те, що трудові права ОСОБА_4 з виконанням відповідачем вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України не порушено, оскільки на цьому етапі саме звільнення не відбулося.

За приписами частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Системний аналіз зазначеного дають підстави дійти висновку, що захисту підлягає лише порушене право особи, і оскільки у даній справі зазначене відсутнє, а тому підстав для задоволення позову у судів не було.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до порушення норм процесуального права та ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: С.В. Головчук

А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк