Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" лютого 2016 р. м. Київ К/800/60272/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року

у справі №0870/11452/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель Групп»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизель Групп» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними дії відповідача щодо визначення заниження податку на прибуток у розмірі 3 359 839,00 грн. та податку на додану вартість у сумі 3 481 751,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «КФ «Восток» за період з 01 лютого 2011 року по 31 грудня 2011 року, зазначених в акті перевірки від 09 листопада 2012 року №2853/22-12/37300682 складеного відповідачем. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 32,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі наказу від 25 жовтня 2012 року №1210, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», ТОВ «ФК «Восток» за період з 01 лютого 2011 року по 31 грудня 2011 року, про що склали акт від 09 листопада 2012 року №2853/22-12/37300682, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на 580 931,00 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 132 статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, у результаті чого занижено податок на прибуток на 3 359 839,00, у тому числі за ІІ квартал 2011 року на 795 145,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на 2 438 775,00 грн., за ІІ-IV квартали 2011 року на 3 359 839,00 грн.; пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено позивачем податок на додану вартість у розмірі 3 481 751,00 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки оскаржив їх в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки акту перевірки ґрунтуються на доводах контролюючого органу щодо нікчемності правочинів вчинених позивачем з ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», ТОВ «ФК «Восток» за період з 01 лютого 2011 року по 31 грудня 2011 року, фактичне виконання яких не підтверджене первинними документами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для встановлення порушень зафіксованих в акті перевірки. Крім того, дослідивши фінансово-господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами, суди дійшли висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат перевірених податкових періодів на підставі реально виконаних угод.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів процесуального Закону до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Втім, оскаржувані дії по формуванню висновків перевірки не призвели до порушення прав позивача. Так, самі по собі висновки акта перевірки не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не позбавляють його можливості реалізації своїх прав, у тому числі у сфері оподаткування. За відсутності прийняття податкового повідомлення-рішення обсяг прав та обов'язків платника за наслідками проведення податкової перевірки залишається незмінним.

Якщо платник погоджується з висновками акта перевірки щодо виявлених правопорушень, за умови, що такі порушення призвели до викривлення стану розрахунків з бюджетом, платник не позбавлений права у подальшому самостійно виправити відповідні помилки (у тому числі і шляхом подання уточнюючого розрахунку). В іншому випадку (у разі незгоди платника з відповідними висновками) жодних обов'язків за фактом проведення перевірки у платника не виникає.

Відповідно до положень підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до приписів статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.

Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому, акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки дії податкового органу щодо встановлення факту заниження податкових зобов'язань позивача, зазначених в акті перевірки, не порушують суб'єктивних прав та/або інтересів позивача у відповідних правовідносинах.

Крім того, слід зазначити, що суди вийшли за межі позовних вимог, досліджуючи реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які не були предметом розгляду зазначеного позову.

Відповідно до вимог частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вказане, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису статті 229 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанції у зазначеній частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задовольнити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі №0870/11452/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.