Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2015 р. м. Київ К/800/48899/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю представника позивача - Малько Т.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції в м. Києві до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У червні 2014 року Державна фінансова інспекція в м. Києві (Інспекція) звернулася до суду з позовом до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Департамент) про зобов'язання виконати вимогу.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення Управлінням правил фінансової дисципліни, у зв'язку з чим Інспекцією направлена вимога про їх усунення.

Посилаючись на те, що у добровільному порядку вимога не виконана, просили зобов'язати Департамент виконати пункт 2 вимоги Інспекції від 8 січня 2014 року № 26-10-13-15/4.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Департамент, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, представника позивача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії Департаменту складено акт від 20 грудня 2013 року № 10-30/2761.

В акті зафіксовано, що Департаментом не нараховані та не отримані штрафні санкції в розмірі 202 640 грн, нараховані за несвоєчасне введення контрагентом позивача (ТОВ «Інекон-Сервіс») в експлуатацію соціального житла, придбаного Департаментом для інвалідів.

8 січня 2014 року Інспекція направила Управлінню вимогу № 26-10-13-15/4 про усунення порушень, встановлених ревізією, пунктом 2 якої зобов'язано стягнути з ТОВ «Інекон-Сервіс» штрафні санкції у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що порушення, зафіксовані в акті, підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає остаточні висновки судів помилковими.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не шляхом заявлення позову до підконтрольної установи про виконання вимоги.

Тому у задоволенні позову про зобов'язання виконати вимоги Інспекції про вжиття заходів щодо стягнення матеріальної шкоди необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судовий збір у розмірі 87 (вісімдесят сім) грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов