Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2015 р. м. Київ К/9991/9218/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представників позивача Белінського В.Є., відповідача Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірного підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 по справі № 2а-6155/09/2670

за позовом Дочірного підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2008 № 0008482303/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 116 268,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Підприємства.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Як установлено судами, ухвалюючи оспорюване податкове повідомлення -рішення за результатами позапланової виїзної перевірки, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суми ПДВ, які були сплачені у складі вартості послуг з мерчандайзингу стосовно продукції торгової марки "Олейна", оскільки перехід права власності на продукцію від продавця до покупця виключає доцільність придбання Підприємством послуг з мерчандайзингу (маркетингові послуги по передпродажній підготовці товару), а тому зазначені послуги не є такими послугами, які пов'язані з господарською діяльністю позивача. Тобто, на думку відповідача, платник податку не має право включити до складу податкового кредиту витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) іншою особою.

При цьому, як вбачається з акту перевірки контролюючим органом не ставиться під сумнів фактичне надання маркетингових послуг контрагентами на користь позивача, як не було зазначено в акті перевірки і про недоліки первинних документів, що підтверджують надання таких послуг, зокрема і щодо недоліків актів виконаних робіт.

Крім того, з акту перевірки також вбачається, що перевіркою були охоплені первинні документи (угоди, податкові, видаткові та прибуткові накладні, акти прийому передачі, товарно-транспортні накладні, декларації, банківські виписки), які в повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та право позивача на віднесення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ в ціні придбаних послуг.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, з урахуванням встановлених Державною податковою інспекцією обставин у ході перевірки, виходили з того, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту вартість послуг по передпродажній підготовці товару, який вже був проданий Підприємством третім особам, та відповідно йому не належав.

Судами також встановлено, що між позивачем та рядом контрагентів було укладено дистрибюторські угоди та договір про надання маркетингових послуг, відповідно до яких контрагенти зобов'язались за плату здійснювати підготовку товару до продажу у торговельних точках, а також надавати послуги з просування продукції позивача на ринку (послуги по організації просування товарів, спеціальні послуги зі стимулювання подальшого збуту товарів, послуги з розвитку ринку продажів та споживання, розширення обсягів продажу).

Так, правила формування податкового кредиту визначені п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість".

Зокрема, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що наявність у позивача належно оформлених документів, зокрема податкових накладних, що не заперечувалось відповідачем у ході перевірки, а також не ставилося під сумнів судами у ході розгляду справи, які відповідно до Закону № 168/97-ВР необхідні для віднесення сум до складу податкового кредиту, а також враховуючи сплату коштів за отримані послуги та наявність господарської мети при придбанні таких послуг - підтримання та збільшення попиту на товари з метою отримання максимального доходу шляхом більш вигідного розміщення товару позивача порівняно з аналогічними товарами, є достатніми підставами для формування податкового кредиту.

Отже, позиція контролюючого органу, яку підтримали суди попередніх інстанцій, щодо безпідставності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених в ціні придбаних маркетингових послуг у даній ситуації є помилкова.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог Підприємства.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірного підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 по справі № 2а-6155/09/2670 скасувати.

Позовні вимоги Дочірного підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 28.10.2008 № 0008482303/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко