Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2016 р. м. Київ К/800/13091/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівВербицька О.В. Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

у справі №812/9874/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектра 3000»

до Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектра 3000» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 23 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, адміністративний позов задовольнив частково, зобов'язав відповідача поновити в автоматизованій системі «Податковий блок» дані щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 82 276 511,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 81 252 372,00 грн., які було вилучено на підставі акту перевірки від 13 листопада 2013 року №1/22/37377252. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 34,41 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 01 листопада 2013 року №262, постанови слідчого від 28 жовтня 2013 року провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного законодавства у частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2013 року, про що склав акт від 13 листопада 2013 року №1/22/37377252, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено валові доходи, що впливають на визначення об'єкту оподаткування у розмірі 238 792 546,00 грн.; пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено валові витрати у розмірі 237 835 187,00 грн.; статей 44,185, 187, 188 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податкові зобов'язання у розмірі 82 276 511,00 грн.; пунктів 72.1 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 81 252 372,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 13 листопада 2013 року №1/22/37377252, відповідачем скориговано показники задекларованих позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 82 276 511,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та зобов'язання вчинити дії щодо відображення у автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» задекларовані податкові зобов'язання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача поновити в автоматизованій системі «Податковий блок» дані щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань, які було вилучено на підставі акту перевірки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що самостійна зміна відповідачем в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача без прийняття податкового повідомлення-рішення та без змін цих показників самим платником, шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує норми чинного законодавства та завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам позивача.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків

Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 цієї статті).

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом вказаних правових норм дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

При цьому, слід зазначати, що інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Це в однаковій мірі стосується і дії податкової інспекції щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 грудня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії

Відтак, висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про вилучення податкової інформації з автоматизованої інформаційної системи не відповідає наведеній позиції Верховного Суду України та правильному застосуванню вказаних норм Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в зазначеній частині прийняті з порушенням норм матеріального права та привели до ухвалення незаконних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі №812/9874/13-а скасувати у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити в автоматизованій системі «Податковий блок» дані щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 82 276 511,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 81 252 372,00 грн., які було вилучено на підставі акту перевірки від 13 листопада 2013 року №1/22/37377252 та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судових витрат у розмірі 34,41 грн.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

У решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі №812/9874/13-а залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.