Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/800/2160/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В,, Леонтович К.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі № 2а-1678/10/0470 за позовом публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької митниці, головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови, стягнення надмірно сплачених митних платежів, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося в суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, з позовом до Криворізької митниці Державної митної служби України (правонаступник Дніпропетровська митниця), головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009р., скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року, стягнути з Державного бюджету України в особі головного управління Державного казначейства у Дніпропетровській області шкоду у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 6 767,23 грн. та ввізного мита у розмірі 2 368,53 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем наданий необхідний пакет документів, які підтверджували заявлену митину вартість товару за ціноюконтракту, відповідач в порушення ст.266 МК України, який передбачає, що у разі неможливості застосування жодного з методів визначення митної варості товару, застосовується 6 - резервний метод визначення митної вартості товару, необґрунтовано прийняв рішення про визначення митної вартості товару за резервним методом та прийняв картку відмови, що привело до надмірної сплати митних платежів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від30 січня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Дніпропетровська митниця та головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області просять відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ВАТ "Бєлшина" був укладений зовнішньоекономічний контракт №2335- 09 від 15.04.2009 року, згідно з умовами якого ТОВ "Бєлшина" зобов'язалося здійснити поставку шин 33.05-51 для автомобілів з великою вантажопідйомністю позивачу, а позивач зобов'язався оплатити товар на умовах вказаних у Специфікаціях до Контракту.

Для митного оформлення товару позивачем 24.12.2009 року до митного органу була подана вантажна митна декларація форми МД-2 №113030000/9/017781. Відповідно до зазначеної вантажної митної декларації до митного оформлення був поданні вантаж - шини розміром 33.00-51 з визначенням митної вартості товару за ціною контракту - 8250,00 USD за штуку. При порівнянні рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості товарів раніше оформлених товарів у митного органу виник сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару, оскільки шини цього ж виробника, цієї ж марки ввозилися на митну територію України за ціною 8 960 дол. США за штуку. Це стало підставою для витребування додаткових документів. Згідно п.11 Постанови митним органом було запропоновано декларанту для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів подати додаткові документи, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми виробника товару; калькуляцію фірми виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством. З декларантом була проведена процедура консультації, який відмовився надати додаткові документи.

Криворізькою митницею було прийняте рішення про визначення митної вартості товарів №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009 року з визначенням митної вартості товіару за резервним - 6 методом та на підставі рішення була оформлена картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року з причин коригування митної вартості митним органом.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що митний орган правомірно застосував резервний метод визначення митної вартості при визначені митної вартості товару, оскільки декларантом не надано даних та додаткових документів, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості товарів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів №№113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009р., скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року, а також стягнення надмірно сплачених митних платежів.

Відповідно ст.259 МК України, діючого на час спірних правовідносин, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.261 МК України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Статтею 265 МК України передбачено, що митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Згідно ст.266 МК України, діючої на час спірних правовідносин, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митному органу надане право здійснення контролю правильності визначення митної вартості та митний орган має право упевнитися в достовірності декларації чи будь-якого документу, поданого для цілей визначення митної вартості.

Крім того, позиція митного органу щодо неможливості послідовного застосування методів оцінки митної вартості обов'язково повинна бути обґрунтована та відображена у рішенні про застосування іншого методу, ніж вказаний декларантом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо правильності заявленої митної вартості товару та наявність підстав для витребовування додаткових документів. Разом з тим, відповідач при визначенні митної вартості товару застосував 6 (резервний) метод визначення митної вартості товару з посиланням на наявну інформацію цінової бази ДМСУ. В оскаржуваному рішенні митний орган не вказав та не обґрунтував неможливості послідовного застосування попередніх 1-5 методів оцінки митної вартості, що є порушенням вимог ст.266 МК України.

Виходячи з наведеного рішення митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти методів, як це встановлено частиною 5 статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування прийняте з порушенням ст.266 МК України, тому наявні підстави для визнання протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009р., як протиправного, яке не відповідає вимогам наведеної законодавчої норми.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до помилкових висновків про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним рішення Дніпропетровської митниці про визначення митної вартості товару №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009 р. та скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року, яка прийнята на підставі рішення про визначення митної вартості товару.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства у Дніпропетровській області кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 6 767,23 грн. та ввізного мита у розмірі 2 368,53 грн..

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. №618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за №1097/14364 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Щодо надання Висновку про повернення, то він регулюється Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007р. за №1095/14362. (далі Порядок №611/147). Згідно п.7 наведеного Порядку відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Враховуючи наведене, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень.

За таких обставин доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої і апеляційної інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог із визнанням протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товару №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009 р. та скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року. В решті заявлених позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької митниці, головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови, стягнення надмірно сплачених митних платежів задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товару №113000010/2009/000342/1 від 25.12.2009 р,. скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113030000/9/000119 від 25.12.2009 року. В решті заявлених позовних вимог необхідно відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: