Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Київ К/9991/75215/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 по справі №2а-8159/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хот-Велл» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хот-Велл» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними - задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203, від 27.06.2012 №0005682305 та від 27.06.2012 №0005672305.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби 27.11.2012 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.01.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 2.8 та 3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Хот-Велл» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 316220,00грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 204558,00грн.; пунктів 2.8 та 3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320, внаслідок чого перевищено ліміт залишку готівки в касі підприємства у сумі 436,96грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з сервісними центрами щодо перевірки правильності встановлення котельного обладнання торгівельних марок WESTEN, BAXI, SOLLI та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» щодо організації просування товарів з огляду на відсутність реального здійснення відповідних операцій.

Крім того, за висновками податкового органу позивачем допущено перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства 20.07.2010 у сумі 436,96грн.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова складено акт від 11.06.2012 №1962/2305/30986586 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 873,92грн.; від 27.06.2012 №0005682305, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 355459,50грн., у тому числі за основним платежем - 316221,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 39238,50грн.; від 27.06.2012 №0005672305, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 243586,50грн., у тому числі за основним платежем - 204558,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 39028,50грн.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 27.06.2012 №0005682305 та від 27.06.2012 №0005672305 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, на підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність та товарність спірних фінансово-господарських операцій позивача з сервісними центрами та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» підтверджується належним чином оформленими первинними документами копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема, наданими позивачем договорами з сервісними центрами та договором надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 07.07.2010 №3161/70/10, актами виконаних робіт (надання послуг), фото-звітом про надання послуг в 2011 році, податковими накладними, банківськими виписками.

Досліджені судами в процесі розгляду справи документи підтверджують не лише реальність укладених правочинів, а й фактичне виконання умов договорів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій послуги сервісних центрів з перевірки правильності встановлення обладнання пов'язані з позиціонуванням на ринку котельного обладнання торгівельних марок WESTEN, BAXI, SOLLI для створення надійної репутації котлів цих торгових марок та підтримання рівня цін котлів; послуги з просування товарів (котельного обладнання певних торгових марок) замовлялися з метою інформування потенційних покупців щодо товарів, рекламування відповідних товарів та підвищення попиту на них.

Відповідні послуги замовлялися позивачем для використання у власній господарській діяльності з торгівлі газовим котельним обладнанням, тобто для забезпечення реалізації продукції.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Натомість, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Хот-Велл» ознак неправомірних дій, а наведені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з сервісними центрами та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К».

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від №0005682305 та від 27.06.2012 №0005672305 є правильним.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем ліміт залишку готівки в касі не встановлено, про що складено довідку, яку надано було податковому органу при проведенні перевірки, у зв'язку з чим висновки відповідача про перевищення залишку готівки в касі підприємства у сумі 436,96грн. Є необґрунтованими.

Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Згідно з пунктом 5.8. Положення про ведення касових операцій в національній валюті якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Пунктом 3.4 Положення про ведення касових операцій в національній валюті передбачено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Відповідно до пункту 3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагав пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень словами, копійок цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Відповідно до пункту 7.24 Положення про ведення касових операцій в національній валюті у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

У ході проведення перевірки встановлено, що у видатковому касовому ордері №35 на отримання готівки у сумі 436,96грн. відсутній підпис одержувача зазначених коштів.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивачем ліміт каси не встановлювався і в силу пункту 5.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті дорівнює нулю, готівка у сумі 436,96грн. за видатковим касовим ордером №35 є понадлімітною.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

За таких обставин, застосування податковим органом до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 27.06.2012 №0001162203 є правомірним.

Враховуючи викладене, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203 підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 по справі №2а-8159/12/2070 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0001162203 - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В решті позовних вимог постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 по справі №2а-8159/12/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.М. Шипуліна

Судді: Л.І. Бившева

А.М. Лосєв