Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2014 р. м. Київ К/800/22159/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання Кошелєві С.В.

з участю представника відповідача - Пилипенко І.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 2.04.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р. у справі

за позовом ОСОБА_4

до відповідача Державної фінансової інспекції в м. Києві

про визнання вимоги частково нечинною, -

В С Т А Н О В И В :

11.08.2011р. до суду надійшов позов ОСОБА_4 про визнання нечинним пункту 2 вимоги Контрольно-ревізійного управління в м. Києві, правонаступником якого є Державна фінансова інспекція в м. Києві (далі Фінінспекція). Свої вимоги позивач мотивував тим, що Фінінспекцією проведено ревізію діяльності комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Центр містобудування та архітектури» (далі Центр) та складено акт ревізії. На підставі акту відповідачем направлено в адресу Інституту вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії. Вважаючи висновки Фінінспекції про наявність в діяльності Центру порушення вимог законодавства протиправними, позивач просила задовольнити позов.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 2.04.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р., позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Фінінспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності Центру за період з 1.01.2009р. по 1.10.2010р. Фінінспекцією складено акт від 20.12.2010р. №071-30/2094 та 17.01.2011р. направлено в адресу Центру вимогу №26-071-1414/389 про усунення виявлених під час ревізії порушень.

В пункті 2 вимоги Центру запропоновано :

- провести претензійно-правову роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти у сумі 2150957,35грн. у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.133-136 КЗпП.

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до Фонду та повернути зайво сплачені кошти в сумі 803843,58грн. та утримання в сумі 453466,87грн. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти у сумі 2150957,35грн. у порядку та розмірах, встановлених ст.ст.133-136 КЗпП.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 займала посаду начальника Центру в період з 16.01.2009р. по 27.08.2010р., а тому, на думку позивача, вимога Фінінспекції безпосередньо впливає на її права та обов'язки, оскільки в акті перевірки викладено висновок про те, що ОСОБА_4, як керівник підприємства, несе відповідальність за незаконну виплату коштів.

Відповідно до частини 1 статті 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В своїй постанові від 15 квітня 2014 року по справі №21-40а14 Верховний Суд України зазначив наступне :

«… органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу від 2 лютого 2012 року N 2-05-17/206 про усунення порушень, виявлених під час ревізії центру зайнятості.

При цьому оскаржувана вимога Інспекції вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.»

Таким чином, оскаржити вимогу Фінінспекції №26-071-1414/389 може лише підконтрольна установа, а не ОСОБА_4, оскільки вимога не містить жодних зобов'язань, обов'язкових для виконання позивачем.

Крім того, обґрунтованість вимоги щодо наявності завданих збитків та їх розмірів може бути перевірено виключно у випадку пред'явлення позову про стягнення таких збитків.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 2.04.2012р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р. повинні бути скасовані, а позов - залишено без задоволення.

Керуючись статтями 221, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 2.04.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р.скасувати.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз