Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2016 року м. Київ справа № 800/277/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Мороз Л.Л. - (суддя-доповідач)

суддів Єрьоміна А.В.,

Васильченко Н.В.,

Зайця В.С.,

Леонтович К.Г.,

за участю секретаря судового засідання Слободян О.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача (Вищої ради юстиції) Ліходій О.О.,

представника відповідача (Верховної Ради України) Лаптієва А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою позовною заявою ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання незаконними та скасування рішення та постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 16.07.2015 року № 255/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Господарського суду міста Севастополя у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням;

- визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_7 з посади судді Господарського суду міста Севастополя.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити в їх задоволенні.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до Указу Президента України № 525/2003 від 12.06.2003 року ОСОБА_7 було призначено на посаду судді господарського суду Херсонської області в межах п'ятирічного строку, а Постановою Верховної Ради України № 695-VI від 18.12.2008 року обрано суддею того ж суду безстроково. На підставі Указу Президента України № 44/2011 від 14.01.2011 року ОСОБА_7 було переведено на посаду судді господарського суду міста Севастополя.

ОСОБА_7 у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 06.06.2014 року звернулась до Верховної Ради України через Вищу раду юстиції з власноручно написаною заявою, в якій просила звільнити її з посади судді господарського суду міста Севастополя за власним бажанням.

До вказаної заяви були додані заява ОСОБА_7 до Верховної Ради України від 06.06.2014 року з проханням про її звільнення з посади судді за власним бажанням відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, в якій зазначалося також, що при прийнятті рішення про звільнення стороннього впливу на неї та примусу не було, та інші документи для розгляду питання щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді за власним бажанням (копія паспорта, копії дипломів та додатки до них, копія трудової книжки, копія Указу Президента України від 12.06.2003 року № 525/2003 про обрання ОСОБА_7 на посаду судді господарського суду Херсонської області, копія постанови Верховної Ради України від 18.12.2008 року № 695-VІ щодо обрання ОСОБА_7 суддею господарського суду Херсонської області безстроково, копія Указу Президента України від 14.01.2011 року № 44/201 про переведення ОСОБА_7 на роботу на посаді судді господарського суду м. Севастополя).

Вища рада юстиції 16.07.2015 року розглянула матеріали про звільнення ОСОБА_7 з посади судді та прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України, яке було направлене 03.08.2015 року.

У поданні Вищої ради юстиції було зазначено, що підставою розгляду питання про звільнення ОСОБА_7 с посади судді стала її власна заява. Стороннього впливу або примусу на неї при прийнятті рішення про звільнення не виявлено.

Відповідно до положень статті 122 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 12.11.2015 року розглянула зазначене питання у відповідності до волевиявлення ОСОБА_7 та прийняла відповідне рішення про звільнення ОСОБА_7 з посади судді господарського суду м. Севастополя.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що Вища рада юстиції перед винесенням рішення про звільнення ОСОБА_7 з посади судді за власним бажанням попередньо не з'ясувала дійсне волевиявлення судді, зокрема, чи не було стороннього впливу на неї або примусу.

На думку колегії суддів підстави для задоволення позову у цій справі відсутні з огляду на таке.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вищій раді юстиції, серед інших, надані повноваження щодо внесення подань про звільнення суддів з посад, в тому числі за загальними обставинами, однією з яких відповідно до статті 31 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України є звільнення судді з посади за власним бажанням.

Частиною другою статті 31 закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачено, що рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за обставин, зазначених у пунктах 1 - 3, 7 - 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів її членів. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.

Згідно з пунктом 5 § 1 розділу 1 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04.10.2010 року № 791/0/15-10, (який діяв на момент виникнення спірних) не запрошують на засідання суддю при розгляді питання про його звільнення з посади у зв'язку з досягненням 65-річного віку, поданням заяви про звільнення за власним бажанням, про відставку або за станом здоров'я, а також виданням Указу Президента України про втрату громадянства, набранням законної сили обвинувальним вироком, визнанням його недієздатним, обмеженим у цивільній дієздатності.

Пункт 4 § 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04.10.2010 року № 791/0/15-10 передбачав, що на засіданні секції з'ясовується питання дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.

У разі повідомлення суддею про здійснений відносно нього сторонній вплив або примус при прийнятті рішення про звільнення, його запрошують на засідання Ради. Якщо суддя не з'явиться у призначений день, Рада відкладає розгляд питання про звільнення його з посади судді і включає це питання до порядку денного наступного засідання Ради. За клопотанням судді питання про звільнення з посади у відставку або за власним бажанням може бути розглянуто за його відсутності, але справжнє волевиявлення та відсутність стороннього впливу або примусу він має підтвердити письмово.

На думку колегії суддів, аналіз вказаних норм свідчить про те, що на засіданні секції з'ясовується питання дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус. Разом з тим, на таке засідання суддя, який подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням, не запрошується, за виключенням випадків повідомлення суддею про здійснений відносно нього сторонній вплив або примус при прийнятті рішення про звільнення. Обов'язок секції на своєму засіданні з'ясувати питання дійсного волевиявлення судді не супроводжується обов'язком його викликати на засідання.

ОСОБА_7 не повідомляла Вищу раду юстиції про здійснений відносно неї сторонній вплив або примус при прийнятті рішення про звільнення, а навпаки зазначила про їх відсутність, тому у Вищої ради юстиції не виникло обов'язку викликати її на засідання секції.

Обов'язок Вищої ради юстиції на засіданні секції з'ясувати питання дійсного волевиявлення судді виконано, оскільки на підставі даних заяви ОСОБА_7 до Верховної Ради України від 06.06.2014 року встановлено, що при прийнятті рішення про звільнення стороннього впливу на неї та примусу не було.

Крім того, під час розгляду справи судом ОСОБА_7 зазначала, що дійсним мотивом подання заяви про звільнення було не бажання залишити роботу суддею, а намір привернути увагу держави до проблеми «кримських суддів», які змушені виїхати з окупованої території. Заяву про звільнення вона подала під тиском обставин.

На думку колегії суддів вказаний мотив не може бути розцінений як сторонній вплив чи примус при прийнятті суддею рішення про звільнення з посади за власним бажанням, оскільки за своїм змістом поняття стороннього впливу чи примусу означає певні дії інших осіб, але не життєвих обставин, з метою спонукати особу до конкретних дії.

Проте, фактів вчинення будь-яких дій інших осіб з метою спонукати ОСОБА_7 до подання заяви про звільнення не встановлено та вона про такі факти не повідомляла ні Вищу раду юстиції, ні суд.

Отже, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_7 з посади судді за власним бажанням Вища рада юстиції діяла у відповідності до закону.

Позовні вимоги у частині, заявленій до Верховної Ради України, обґрунтовані тим, що Верховна Рада України у порушення Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» не забезпечила право судді на участь у засіданні.

З вказаними доводами позивача колегія суддів не погоджується з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до частини 4 статті 216-1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» обговорення питання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради подання Вищої ради юстиції.

Абзацом першим частини 5 статті 216-1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачено, що після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.

Разом з тим, в абзаці другому зазначеної норми також вказано, що при звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання.

Зі змісту вказаної норми належить зробити висновок, що обов'язок повідомлення судді про розгляд питання про його звільнення у Верховної ради України виникає лише при звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Отже, оскільки у даному випадку вирішувалось питання про звільнення судді не на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, а на підставі пункту 9 вказаної норми, то Верховна Рада України не мала обов'язку повідомляти суддю про засідання.

Зміст абзацу першого частини 5 статті 216-1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (стосовно того, що суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ) у взаємозв'язку з абзацом другим вказаної норми свідчить про те, що право судді на виступ при вирішенні питання про його звільнення кореспондується з обов'язком Верховної Ради України повідомити суддю про засідання лише у випадках, якщо таке звільнення відбувається на підставі пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Отже, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_7 з посади судді за власним бажанням Верховна Рада України діяла у відповідності до закону.

До того ж, колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивач, зазначаючи що її відсутність на засіданнях Вищої ради юстиції та Верховної Ради України позбавила її можливості заявити про дійсні причини подання заяви про звільнення, під час судового розгляду не зазначила причин, які могли б свідчити саме про сторонній вплив або примус. При цьому, як зазначалось, тиск життєвих обставин (а не осіб), про що зазначає позивач, не впливають на справжність волевиявлення, оскільки не є проявом стороннього впливу або примусу.

Разом з тим, інформація про засідання Вищої ради юстиції та Верховної Ради України була розміщена на їх офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет. Так, на сайті Вищої ради юстиції був розміщений проект порядку денного засідання Вищої ради юстиції 16.07.2015 року, де було вказано про запланований розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_7 з посади судді. На сайті Верховної Ради України був розміщений проект постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів», у якому було вказано про розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_7

Крім того, колегія суддів звертає також увагу на дані довідки головного спеціаліста управління по роботі зі зверненнями та запитами на інформацію Вищої ради юстиції від 06.07.2015 року, з якої вбачається, що 06.07.2015 року під час телефонної розмови із заступником начальника відділу з кадрової роботи господарського суду Одеської області ОСОБА_8 з'ясовано, що суддя господарського суду м. Севастополя ОСОБА_7, яку з 27.05.2014 року прикріплено до господарського суду Одеської області, починаючи з січня 2015 року не з'являється на роботу, у зв'язку з чим у табелі робочого часу працівників суду відмічають її відсутність на роботі без поважної причини.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання незаконними та скасування рішення та постанови.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Судді: