Історія справи

Постанова ВАСУ від 24.06.2015 року у справі №2а-14785/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2015 р. м. Київ К/800/53199/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Ричека В.В.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року

у справі № 2а-14785/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор» (далі - позивач, ТОВ «СОК «Монітор»)

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «СОК «Монітор» звернулось у жовтні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 року № 0004232250, № 0004202250, № 0004212250 та № 0004252250.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 року № 0004232250 та № 0004212250 залишено без змін, а в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 року № 0004252250 та № 0004202250 скасовано та направлено справу в цій частині позовних вимог на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004252250 та № 0004202250.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі було здійснено заміну первинного позивача - приватного акціонерного товариства «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор»т та було здійснено заміну первинного відповідача - Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13.08.2012 року по 24.09.2012 року відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 407/22-511/30437959 від 01.10.2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 641 140,00 гривень та завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 743 032,00 гривні; п. 274.1 ст. 274, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, внаслідок чого занижено розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на загальну суму 296 119,70 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято, у тому числі, податкові повідомлення-рішення, що є предметом розгляду даної справи:

№ 0004202250 від 17.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 641 491,00 гривня, у тому числі, основний платіж - 2 641 140,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 351,00 гривня;

№ 0004252250 від 17.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за землю на загальну суму 345 530,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач у періоді, що перевірявся, мав правовідносини з контрагентами ТОВ «Медіа-ефект», ТОВ «А-Струм», ТОВ «Богдан-Електротранс», ТОВ «БК «Рідне місто», ТОВ «Продтранссервіс».

Висновки акту перевірки про наявність порушень з боку позивача побудовані на нереальності господарських відносин між позивачем та зазначеними контрагентами.

Також, судами встановлено, що відповідно до договорів оренди земельної ділянки від 30.12.2003 року ЗАТ «СОК «Монітор» передано в оренду на 2 роки земельні ділянки за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 29-а, розміром 21 868 м2 (нормативна грошова оцінка - 13 485 519,02 гривень) та 225 м2 (нормативно грошова оцінка - 138 902,43 гривні) для реконструкції з розширенням, подальшої експлуатації та обслуговування будівлі спортивного комплексу з благоустроєм прилеглої території.

14.12.2006 року між Київською міською радою та ПрАТ «СОК «Монітор» на підставі рішення Київської міської ради від 28.09.2006 року № 82/139 було укладено два договори про поновлення вищезазначених договорів оренди від 30.12.2003 року. Відповідно до п. 2.2 зазначених договорів річна орендна плата за земельну ділянку встановлювалась у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки.

Натомість, податковий орган визначив таке зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, виходячи з орендної плати у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, а правочини були безпідставно визнані відповідачем нікчемними. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем правомірно розраховувався розмір річної орендної плати відповідно до розміру визначеного в договорах оренди земельної ділянки, а відповідач необґрунтовано дійшов висновку про заниження позивачем розміру річної орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується лише частково з огляду на наступне.

Щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно задовольнили позовні вимоги в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6-138.9, пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції погодився з судами попередніх інстанцій при перегляді даної справи в порядку касаційного провадження про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) по контрагентам ТОВ «Медіа Ефект», ТОВ «А-Струм», ТОВ «БК «Рідне місто», ТОВ «Продтранссервіс», то судами попередніх інстанцій правомірність винесення податкового повідомлення-рішення в цій частині не розглядалася, у зв'язку з чим суди дійшли вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) по контрагенту ТОВ «Богдан-Електротранс», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно задовольнили позовні вимоги в цій частині, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Богдан-Електротранс» укладено Попередній договір купівлі-продажу нежилого будинку за № 1148 від 28.04.2011 року, відповідно до якого сторони у майбутньому, у строк до 31.12.2011 року зобов'язуються укласти та підписати договір купівлі-продажу нежилого будинку, а саме: нежилий будинок (літера А), що розташований в м. Києві по вул. Володимирській, 86 загальною площею 489,20 м2. Відповідно до умов зазначеного договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладання основного договору позивач зобов'язується перерахувати ТОВ «Богдан-Електротранс» протягом 6 банківських днів грошові кошти в сумі 15 810 000,00 гривень, у тому числі ПДВ - 2 635 000,00 гривень, у якості авансу.

Виконання умов Попереднього договору купівлі-продажу нежилого будинку за № 1148 від 28.04.2011 року підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій наданими позивачем платіжними дорученнями, податковою накладною, актом передачі-приймання, що сторонами не заперечувалось.

28.12.2011 року між позивачем та ТОВ «Богдан-Електротранс» було підписано Договір про внесення змін до Попереднього договору купівлі-продажу нежилого будинку, відповідно до якого, зокрема, внесено зміни до пунктів 1.1 та 2.1, а саме: змінено строк, до якого може бути укладений та підписаний договір купівлі-продажу нежилого будинку та визначено зазначений строк до 28.04.2012 року.

Судами встановлено, що станом на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення основний договір між позивачем та ТОВ «Богдан-Електротранс» укладено не було, що також не заперечувалось сторонами.

Крім того, судами встановлено, що право власності за ТОВ «Богдан-Електотранс» на нежитловий будинок зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16.03.2010 року.

Проте в судах господарської юрисдикції розглядався спір про право на вказаний об'єкт нерухомості.

Судами встановлено, що згідно рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 48/380 ТОВ «Богдан-Електротранс» визнаний добросовісним набувачем майна - нежилого будинку(літера А), що розташований в м. Києві по вул. Володимирській, 86, загальною площею 489,20 м2.

Також встановлено, що рішенням Вищого господарського суду України від 13.03.2012 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 48/380 залишено без змін.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що зміни до Попереднього договору купівлі-продажу нежилого будинку від 28.12.2011 року, що полягали у продовженні строку укладення основного договору до 28.04.2012 року є вимушеним заходом з боку сторін у зв'язку з судовим провадженням щодо об'єкту нерухомості та приймається судом як такий, що не може свідчити про відсутність напряму взаємодії позивача з контрагентом на реальне здійснення господарської операції.

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення по даним взаємовідносинам, суди попередніх інстанцій також дійшли вірного висновку про те, що листом від 25.04.2012 року за № 37/1 ПрАТ «СОК «Монітор» звернулося до ТОВ «Богдан-Електротранс» з пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу.

Судами встановлено, що листом від 26.04.2012 року № 26/04-12/2 ТОВ «Богдан-Електротранс» повідомило ПрАТ «СОК «Монітор» про намір укласти основний договір купівлі-продажу. Проте просило перенести термін укладення основного договору купівлі-продажу, у зв'язку із чим пропонувало укласти відповідний додатковий договір до попереднього договору про перенесення строку укладення основного договору.

Листом від 29.04.2012 року № 43/2 ПрАТ «СОК «Монітор» погодилося на пропозицію ТОВ «Богдан-Електротранс» щодо укладення додаткового договору до попереднього договору купівлі-продажу, відповідно до якого строк укладення основного договору буде перенесений.

Листом від 25.06.2012 року № 25/06-12/1 ТОВ «Богдан-Електротранс» звернулося до ПрАТ «СОК «Монітор» з пропозицією у зручний час підписати додатковий договір до попереднього договору купівлі-продажу відповідно до якого строк укладення основного договору буде перенесений.

25.09.2012 року між ТОВ «Богдан-Електротранс» та ПрАТ «СОК«Монітор» був укладений додатковий договір № 2743 до попереднього договору № 1148, відповідно до п. 1 якого сторони домовилися вважати поновленим з 28.04.2012 року попередній договір № 1148. Пунктом 2 даного договору сторони внесли зміни до попереднього договору, відповідно до яких основний договір має бути укладений сторонами до 28.04.2013 року.

З огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується, що укладений 25.09.2012 року між позивачем та ТОВ «Богдан-Електротранс» додатковий договір № 2743 до попереднього договору № 1148 був розірваний (припинений) чи в судовому порядку визнаний недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що висновки акту перевірки в частині взаємовідносин позивача з ТОВ «Богдан-Електротранс» не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Судом апеляційної інстанції, з огляду на вище встановлені обставини справи, вірно зазначено, що певний період позивач з незалежних від нього обставин не міг отримати належне йому майно шляхом укладення договору купівлі-продажу у зв'язку з провадженням в господарських судах справи щодо встановлення права власності на це майно. Після остаточного визнання права власності на майно за контрагентом позивача, останній, як встановлено судом, продовжує використовувати предмет попереднього договору у власній господарській діяльності у зв'язку з необхідністю уникнення банкрутства шляхом надання цього майна в оренду.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з розширенням діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку і розваг, придбані приміщення планувалися ним до використання розширеними потужностями. Зважаючи на те, що процес розширення комплексу триває, у позивача на даний час відсутня нагальна потреба вимагати від контрагента укладення договору купівлі-продажу. Внаслідок цього, позивач періодично погоджується на внесення змін до попереднього договору з відтермінуванням строку його виконання. Натомість, вказані уступки жодним чином не мають на меті ухилення від сплати податкових зобов'язань, а лише свідчать про підтримання лояльних партнерських стосунків у даній сфері бізнесу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено правомірність понесених витрат у вигляді авансового платежу в розрізі наміру використання придбаного товару безпосередньо в господарській діяльності, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Богдан-Електротранс» є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судами неправомірно було скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250 в частині застосування до позивача штрафної санкції в сумі 170 гривень на підставі п. 120.1 ст. 120 ПК України за порушення пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України, а саме за несвоєчасне подання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що зміст спірного податкового повідомлення-рішення не містить посилань на пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України, що порушені позивачем та не містить посилань на п. 120.1 ст. 120 ПК України, на підставі якого застосовуються штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкових декларацій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004202250.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004252250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за землю на загальну суму 345 530,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Починаючи з 01.01.2011 року законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм ПК України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку ст. 9 ПК України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи ПК України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Відповідно до вимог п. 286.2 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вказаний податок в податковій декларації з плати за землю було розраховано без врахування нормативної грошової оцінки землі, що набрала чинності з 01.01.2011 року.

В свою чергу слід зазначити, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суду приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004252250 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але судами порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення в частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 2а-14785/12/2670 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004252250 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004252250 відмовити.

В іншій частині постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 2а-14785/12/2670 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько