Історія справи

Постанова ВАСУ від 23.09.2015 року у справі №2а/0370/9/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м.Київ К/800/3745/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Єрьомін А.В.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представників:

позивача - Задорожної Л.М.,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченко П.В.,

скаржника - Олексюка А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Ірома» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» звернулось з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18 січня 2012 року, просило визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1, та зобов'язати реєстратора зареєструвати право власності за ПАТ «Західінкомбанк» на нерухоме майно (добудову), яке знаходиться у АДРЕСА_1, а саме на 86/100 цього приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про протиправність відмови відповідача в державній реєстрації прав на нерухоме майно площею 1226,7 м.кв по АДРЕСА_1. Вказував, що договір купівлі-продажу укладений 27 жовтня 1999 року, а діючий на той час Цивільний кодекс Української РСР 1963 року нотаріального посвідчення договору, укладеного між юридичними особами, не вимагав. Також вважає безпідставним посилання БТІ на відсутність витягу з реєстру застав нерухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт, оскільки такого реєстру не існувало.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії реєстратора Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» щодо відмови у реєстрації права власності за Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано реєстратора Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності за Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» на нерухоме майно (добудову) 86/100 приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року, за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ірома», постанова суду першої інстанції залишена без змін

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із неправомірності відмови відповідача у проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно та наявності підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації прав.

Приватне підприємство «Ірома» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, провадження у справі закрити.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що саме він є належним власником вказаного майна, право власності ПАТ «Західінкомбанк» на цей об'єкта за договором купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року не набув, позивачу у 2009 році було відмовлено у реєстрації права власності, законність такого рішення реєстратора підтверджена постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2009 року, яка набрала законної сили, що, на думку скаржника, є підставою для закриття провадження у даній справі у зв'язку із встановленими суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими правами.

Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін. У поданих запереченнях зазначає про чинність договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року та неправомірність відмови БТІ у реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.

27 серпня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, в обґрунтування якого зазначає, що 23 липня 2014 року прийнято рішення про ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк», Фонд є тимчасовим адміністратором та ліквідатором банку, а також набуває права кредитора банку на всю суму відшкодованих вкладів і вимог кредиторів та пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку витрат. Також, 08 вересня 2015 року Фондом гарантування вкладів та позивачем ПАТ «Західінкомбанк» подані клопотання про залучення Фонду до участі у справі в якості третьої особи.

Відповідно до ч.2 ст.53 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Згідно ч.3 ст.53 КАС України питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Положення ч.4 ст.160 КАС України викладення ухвали з питань вступу до участі у справі третіх осів у формі окремого документа не передбачають. Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.160 КАС України ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання; ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.

В судовому засіданні 09 вересня 2015 року за результатами розгляду вищевказаних клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та позивача ПАТ «Західінкомбанк» про залучення Фонду до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору відмовлено, оскільки прийняті у справі рішення, з урахуванням суті та предмету спору щодо оскарження дій державного реєстратора, пов'язаних з реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, прав, свобод та інтересів Фонду гарантування вкладів не зачіпають і будь-яких обов'язків для останнього не створюють. Обставини щодо призначення уповноваженої особи Фонду ліквідатором банку та набуття Фондом прав кредитора відносно позивача не свідчать про пов'язаність даного спору з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та не можуть слугувати підставою для залучення його до участі у справі.

У судовому засіданні 16 вересня 2015 року позивачем заявлено повторне клопотання про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке, з метою усунення подальшого перешкоджання з боку позивача розгляду справи, запобігання подання позивачем необґрунтованих клопотань та заявлення безпідставних відводів, колегією суддів задоволено, Фонд залучено до участі у справі.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проти касаційної скарги заперечує, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 28 грудня 2011 року Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» до Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» подано заяву вих.№4315-19 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а саме приміщення площею 1226,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. До заяви додано: оригінал договору купівлі-продажу приміщення у АДРЕСА_1, укладеного між МП «Інкомсервіс» та КБ «Західінкомбанк» від 27 жовтня 1999 року; оригінал акту прийому-передачі приміщення у АДРЕСА_1 від 27 жовтня 1999 року; копія акту державної технічної комісії про визначення готовності до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта (добудова адмінприміщення банку, АДРЕСА_1) від 19 січня 1998 року; копія рішення Луцької міської ради від 19 січня 1998 року №5 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; копія реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам; витяг з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 29 грудня 2011 року №11509 відмовлено у реєстрації права власності на приміщення площею 1226,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 з посиланням на те, що: поданий до заяви про реєстрацію права власності договір купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року не відповідає вимогам ст.657 ЦК України, оскільки нотаріально не посвідчений; до заяв не представлено витяг з реєстру застав нерухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт нерухомого майна; згідно матеріалів інвентаризаційної справи нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 видно, що 14/100 часток вищезазначеного приміщення зареєстровано за іншою особою, в зв'язку з чим виникають розбіжності між поданими документами та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості на час виникнення спірних відносин врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі також Закон № 1952-IV), Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року № 1692/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за №157/6445 (надалі - Тимчасове положення).

Згідно ст.2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п.3.1 Тимчасового положення з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд. Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав; відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію або відмову в ній. У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України (п.3.4 Тимчасового положення).

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

6) заявлене право вже зареєстровано.

Згідно п.3.5 Тимчасового положення реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо: заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення; із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення; об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав; подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; заявлене право вже зареєстроване; не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт; право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом; право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження; відчуження або інше визначення юридичної долі об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився; у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Позивачем у якості підстави для державної реєстрацію права власності на приміщення площею 1226,7 м.кв по АДРЕСА_1 надано договір купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року, укладений між МП «Інкомсервіс» (правонаступником якого є приватне підприємство «Ірома) та КБ «Західінкомбанк», який підписаний та завірений печатками сторін.

Відмовляючи у державній реєстрації права власності відповідач зазначив про невідповідність договору вимогам ст.657 Цивільного кодексу України у зв'язку з недодержанням вимоги про нотаріальне посвідчення та його нікчемність відповідно до ст.ст.220 ч.1, 215 ч.2 ЦК України.

Разом з цим, на час укладення вказаного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, частина 1 ст.47 якого встановлювала обов'язковість нотаріального посвідчення угод лише у випадках, зазначених у законі. Частиною 1 ст.227 ЦК Української РСР передбачалося, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Обов'язкової нотаріального форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між юридичними особами, Цивільним кодексом Української РСР не вимагалося.

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Отже, як вірно відзначено судами попередніх інстанцій, відмова у державній реєстрації з підстав порушення вимог ст.657 ЦК України у зв'язку з недодержанням вимог про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу є необґрунтованою.

Відповідно до п.2.5 Тимчасового положення для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, які виникли відповідно до правочинів, що не підлягають нотаріальному посвідченню, заявником (заявниками) подаються витяг про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт нерухомого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вищевказаних вимог Тимчасового положення, витягу з реєстру застав нерухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт нерухомого майна позивачем до заяви про реєстрацію права власності додано не було.

Крім цього, як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, громадянину ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2011 року, укладеного з ПП «Ірома», належить 14/100 часток добудови адміністративного приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщення №№ 2-1 - 2-12 загальною площею 166,8 кв.м.

У поданій заяві від 28 грудня 2011 року позивач просив зареєструвати право власності на приміщення площею 1226,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, без визначення частки, що свідчить про наявність розбіжностей між вже зареєстрованими правами на нерухоме майно і поданими позивачем документами та унеможливило встановлення відповідності заявлених прав поданим документам та вимогам законодавства.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що уточнені позовні вимоги банку щодо реєстрації права власності на 86/100 частин нерухомого майна (добудови) не відповідають змісту та вимогам поданої позивачем до БТІ заяви про реєстрацію права власності, це по-перше. По-друге, позивачем, в порушення вимог ст.71 КАС України, не доведено належними та допустимими доказами, що приміщення площею 1226,7 м.кв, яке є предметом договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року, складає саме 86/100 частин всієї будівлі (добудови).

Зокрема, згідно поданого позивачем до заяви про державну реєстрацію та наявного у матеріалах справи Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 19 січня 1998 року загальна площа добудови адмінприміщення по АДРЕСА_1 складає 1098,17 м.кв. /а.с.9-10/, у реєстраційному посвідченні від липня 1998 року на вказаний об'єкт нерухомо майна його площа визначена розмірі 1118,2 м.кв. /а.с.11/, згідно витягу в Реєстру прав власності на нерухоме майно № 30385834 від 22 червня 2011 року /а.с.35/, який досліджувався судами, загальна площа зареєстрованого на праві власності за малим підприємством «Інкомсервіс», правонаступником якого є ПП «Ірома», об'єкта - добудови адміністративного приміщення по АДРЕСА_1 складає 1226,6 м.кв., з яких 14/100 частин - приміщення №№ з 2-1 по 2-12 загальною площею 166,8 м.кв.

За вказаними обставинами, з урахуванням невідповідності поданих позивачем документів установленим законом вимогам та заявленим правам, що є підставою для відмови у державній реєстрації прав відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону № 1952-IV, п.п.3.5.4 п.3.5 Тимчасового положення, відповідач був позбавлений можливості провести реєстрацію прав за поданою позивачем заявою; оскаржувані дії відповідача щодо відмови у реєстрації права власності банку на нерухоме майно по АДРЕСА_1 та прийняте реєстратором рішення від 29 грудня 2011 року №11509 є обґрунтованими та правомірними, порушень діючого законодавства в діях відповідача не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог щодо їх оскарження відсутні.

Суди попередніх інстанцій прийшли до помилкових висновків про задоволення позову, з урахуванням встановлених судами обставин у задоволенні позовних вимог ПАТ «Західінкомбанк» слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Як встановлено судами, на момент вирішення спору адміністративне приміщення по АДРЕСА_1 зареєстровано за МП «Інкомсервіс», правонаступником якого є ПП «Ірома». Оскільки питання, пов'язані із предметом спору у даній справі, стосуються прав та інтересів останнього, він має право на касаційне оскарження прийнятих у справі рішень.

Що стосується вимог скаржника у касаційній скарзі про закриття провадження у справі з посиланням на наявність судового рішення між тими ж сторонами з того ж самого спору, то предметом позовних вимог у даній справі є оскарження певних дій та конкретного рішення державного реєстратора про відмову в реєстрації від 29 грудня 2011 року №11509, що з предметом позову у справі, яка розглядалася Волинським окружним адміністративним судом з винесенням постанови від 05 серпня 2009 року, не співпадає.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, що відповідно до ст.229 КАС України є підставою для їх скасування з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ірома» задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді