Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/29193/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - Підприємство)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012

у справі № 2а-2356/09/0870

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2005 року Підприємство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому просило визнати недійсним податкові повідомлення-рішення від 25.04.2005 № 0001152302/0 та від 27.07.2005 № 0001152302/1.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009 прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки обставин щодо належності спірної земельної ділянки до категорії земель залізниці.

За наслідками нового розгляду справи постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що земельна ділянка, на якій розташований речовий ринок «Анголенко», за своїм функціональним використанням належить до категорії земель комерційного використання, у зв'язку з чим за цю земельну ділянку має сплачуватися земельний податок на загальних підставах.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що сума земельного податку визначається, виходячи з грошової оцінки землі та даних земельного кадастру, у зв'язку з чим використання інших критеріїв при визначенні розміру плати за землю, що справляється за земельну ділянку, є неправомірним.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено позапланову документальну перевірку правильності нарахування та сплати податку на землю по речовому ринку «Анголенко» державним підприємством Запорізька досвідно-дослідна дистанція захисних лісонасаджень Підприємства за період з 01.07.2002 по 31.12.2004, оформлену актом від 14.04.2005 № 11/13-43-4/01074512.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання із земельного податку в сумі 337 695,66 грн. (у тому числі 225 130,44 грн. за основним платежем та 112 565,22 грн. за штрафними санкціями) з мотивів неправомірного застосування пільгового режиму оподаткування, передбаченого частиною десятою статті 7 Закону України «Про плату за землю», при розрахунку земельного податку за вказану ділянку. При цьому ДПІ посилається на те, що за своїм функціональним використанням зазначена земельна ділянка належить до категорії земель комерційного призначення, не використовуються безпосередньо для залізничних перевезень, а тому не відноситься до земель залізниці, що є обов'язковою умовою застосування зазначеної податкової пільги.

Приймаючи рішення про відмову про задоволення позову, попередні судові інстанції підтримали наведену правову позицію відповідача. Однак з така правова оцінка обставин справи не ґрунтуються на нормах законодавства, що регулює розглядувані правовідносини.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

В силу приписів статті 13 названого Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про плату за землю» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини десятої цієї ж статті Закону податок за земельні ділянки, надані для залізниць, справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті. При цьому вказаний Закон не містить розмежування земельних ділянок, наданих залізниці, за категоріями.

Як встановили суди, у довідці від 05.02.2002 № Ш, виданої позивачеві Запорізьким міським управлінням земельних ресурсів для самостійного розрахунку земельного податку, функціональне призначення цієї ділянки визначено як «забезпечення роботи залізничного транспорту»; категорія земель - землі транспорту та зв'язку; грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки - 71,63 грн.; коефіцієнт функціонального призначення - 0,8.

Зазначені дані державного земельного кадастру цілком правомірно використовувалися позивачем при обчисленні та сплаті земельного податку за спірну ділянку як за землю залізниці у періоді, охопленому перевіркою.

Власне факт використання платником спірної земельної ділянки для розміщення речового ринку, тобто не за цільовим призначенням, не може слугувати підставою для віднесення цієї ділянки до іншої категорії земель та, відповідно, для зміни розміру земельного податку.

Адже відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Наслідки порушення установленого режиму використання земельної ділянки передбачені у статті 21 Земельного кодексу України; таке порушення не тягне для землекористувача зміни в оподаткуванні, позаяк є правопорушенням у сфері земельних правовідносин. Вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять можливість використання пільгового режиму оподаткування для окремих категорій земель в залежність від дотримання платником умов цільового використання таких земель.

Таким чином, враховуючи те, що спірна земельна ділянка надана у постійне користування Підприємству та за даними державного земельного кадастру належить до категорії земель залізниці, Підприємством правильно обчислювався та справлявся земельний податок у розмірі, встановленому частиною десятою статті 7 названого Закону.

А відтак донарахування Підприємству оспорюваної суми податкового зобов'язання із земельного податку не можна визнати правомірним.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-2356/09/0870 скасувати.

3. Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2005 № 0001152302/0 та від 27.07.2005 № 0001152302/1.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько