Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ К/9991/31045/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Островича С.Е., Степашка О.І., Приходько І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФО-П ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі - ДПІ у Пустомитівському районі) в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року позов ФО-П ОСОБА_4 задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Пустомитівському районі залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Пустомитівському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ФО-П ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ДПІ у Пустомитівському районі було проведено планову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07. 2006 року по 31.03.2009 року. За результатами перевірки складено акт №684/21/170/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, що підприємець, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності у третьому кварталі 2007 року перевищив граничний обсяг виручки 500 тисяч гривень, у зв'язку з чим повинен був перейти на загальну систему обліку та звітності.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005411750/0 від 24.07.2009 року, яким ФО-П ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 100340, 48 гривень, в тому числі основний платіж 66893, 65 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 33446,83 гривень, а також податкове повідомлення-рішення №0005421750/0 від 24.07.2009 року, яким ФО-П ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 49521, 75 гривень, в тому числі основний платіж 49521, 75 гривень.

Згідно ст.20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

Статтею 295 Господарського кодексу України передбачено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

На підставі ст. 301 ГК України комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійсненні ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

Указом Президент України від 03 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, п.1 ст.1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

Пунктом 6 вказаного Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником, зокрема, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2008-2009 років позивачем укладались агентські договори по реалізації туристичних продуктів з іншим ТОВ «Туртесс Тревел». Приватний підприємець ОСОБА_4 виступав як агент туроператора і зобов'язувався за дорученням і від імені останнього за винагороду здійснювати діяльність по реалізації сформованого туроператором туристичного продукту і укладенню договорів на туристичне обслуговування з третіми особами (туристами). На підставі умов агентських договорів щодо взаєморозрахунків сторін, турагент ПП ОСОБА_4 сплачує туроператору «Туртесс Тревел» вартість туристичного продукту, за винятком агентської винагороди, що складає 10 процентів, в тому числі податку на додану вартість, від загальної вартості турпродукту, згідно з рахунком, виставленим туроператором. Всі суми, отримані турагентом за продаж туристичного продукту згідно даної угоди, є власністю туроператора (є транзитними для турагента), за винятком агентської винагороди. Згідно з агентським договором комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що роз'ясненням ДПА у листі № 15700/5/15-0116 від 18.12.2009 року щодо оподаткування єдиним податком виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єктів малого підприємництва, які здійснюють і надають, зокрема, агентські послуги, згідно з якими кошти, які надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку, є транзитними і вони не мають права власності на такі кошти. Дійсно, оподаткуванню підлягає виручка, яка належить суб'єктам підприємницької діяльності від реалізації ними своєї продукції і вони повинні включати до бази оподаткування єдиним податком лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснення таких послуг. Тому, кошти за продаж туристичного продукту, які надходили на розрахункові рахунки приватного підприємця ОСОБА_4 як посередника, не є виручкою від реалізації продукції, є транзитними, права власності на ці кошти у позивача не виникало.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про скасування податкового повідомлення-рішення №0005411750/0 від 24.07.2009 року, яким ФО-П ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 100340, 48 грн., а також податкового повідомлення-рішення №0005421750/0 від 24.07.2009 року, яким ФО-П ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 49521, 75 грн.

Однак колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

За змістом абз. 5 п.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» виручкою вважається вся сума, отримана на розрахунковий рахунок. Вказана норма не ставить визначення розміру виручки в залежність від того, яким чином будуть використовуватись кошти, отримані на рахунок. Тобто, немає значення, чи частина цієї суми в подальшому перерахована іншій особі чи ні. Інакше втрачається зміст спрощеної системи оподаткування як такої.

Крім того, обґрунтовуючи свої рішення, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року в частині задоволення позовних вимог щодо нарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо нарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко І. В. Приходько