Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/800/1402/14

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працює суддею апеляційного суду Чернігівської області. 5 липня 2010 року позивачу виповнилось 55 років, вона має понад 30 років загального стажу, з яких стаж державної служби складав 13 років 8 місяців 22 дні, тому у неї виникло право на отримання пенсії державного службовця. 7 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова із заявою про призначення пенсії державного службовця, проте листом від 5 серпня 2010 року № 2946/05 їй було відмовлено у зв'язку з тим, що відповідно до положень частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» пенсія державного службовця може бути призначена судді лише за умови його виходу у відставку. На даний час позивачу призначена пенсія на загальних підставах. Просила визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця;а зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію державного службовця з 5 липня 2010 року, провести перерахунок та виплату пенсії з врахуванням призначеної і виплаченої пенсії за віком та здійснювати виплату пенсії як державному службовцю з 5 липня 2010 року довічно.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова щодо відмови у призначенні, перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 як державному службовцю. Зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця з 5 липня 2010 року, провести перерахунок та виплату пенсії з врахуванням призначеної і виплаченої пенсії за віком та здійснювати виплату пенсії як державному службовцю з 5 липня 2010 року довічно.

ПостановоюКиївського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова було задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2010 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року скасовано. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2010 року залишено в силі.

Постановою Верховного Суду України від 24 грудня 2013 року заяву управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова задоволено частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на час звернення за призначенням пенсії працювала суддею апеляційного суду Чернігівської області. 5 травня 2010 року позивач досягла пенсійного віку - їй виповнилося 55 років. 7 липня 2010 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії державного службовця. На день звернення за призначенням пенсії вона мала більше 30-ти років загального стажу роботи, з яких стаж державної служби складав 13 років 8 місяців 22 дні, стаж судді - 11 років 5 днів. 5 серпня 2010 року відповідач листом № 2946/05 відмовив їй у призначенні пенсії державного службовця на підставі того, що позивач продовжувала працювати на посаді судді.

Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, зокрема, на час виникнення спірних відносин - Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2862-XII судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 2 Закону № 3723-XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей першої, другої Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Статтею 23 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено граничний вік перебування на державній службі, який на час виникнення спірних відносин становив 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Крім того, вказаною статтею визначено, що у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Граничний вік перебування на державній службі фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Аналіз статей 23, 37 Закону № 3723-XII дає підстави для висновку про те, що особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України).

Чинна редакція наведених статей Закону № 3723-XII (текст статті 37 у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI) передбачає, що пенсійний вік державних службовців та граничний вік перебування на державній службі, який на сьогодні становить 65 років, не збігаються. Крім того, положеннями частини четвертої статті 37 Закону № 3723-XII (у редакції Закону № 3668-VI) встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723-XII.

Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723-XII.

Аналіз статті 43 Закону № 2862-XII свідчить про те, що вона регулює відносини, пов'язані з відставкою судді, яка, у свою чергу, є підставою для виникнення спеціальної правоздатності у судді для набуття особливого соціального забезпечення.

Зазначена стаття, як і в цілому Закон № 2862-XII, посилює гарантії незалежності суддів порівняно з іншими категоріями державних службовців, право на пенсію яких передбачено статтею 37 Закону № 3723-XII. Зокрема, вона передбачає можливість вибору суддею одного з двох варіантів соціального забезпечення у разі виходу у відставку - отримання пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723-XII, або неоподаткованого щомісячного довічного грошового утримання.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Про це зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Виходячи з особливого статусу суддів як носіїв державної влади з притаманним їм спеціальним соціальним захистом та конституційними гарантіями їхньої незалежності колегія суддів дійшла висновку, що стаття 43 Закону № 2862-XII не суперечить положенням статті 37 Закону № 3723-XII та не обмежує право суддів на отримання пенсії державних службовців, а встановлює для них додаткові гарантії. У зв'язку з цим судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом

№ 3723-XII умовах в разі досягнення ними пенсійного віку.

Згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Разом з тим, зазначеною статтею в редакції Закону № 3668-VI встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-IV, а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-XII.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1, яка на час звернення за призначенням пенсії працювала суддею апеляційного суду Чернігівської області, мала право на призначення пенсії державного службовця починаючи з 5 травня 2010 року в розмірі, визначеному статтею 37 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а після набрання з 1 жовтня 2011 року чинності Законом № 3668-VI, яким внесено зміни до вказаної статті, - на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-IV.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про призначення позивачу пенсії державного службовця з 5 травня 2010 року.

При цьому суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, помилково поклав на відповідача обов'язок здійснювати позивачу виплату пенсії як державному службовцю довічно.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, а тому ухвалення судового рішення щодо захисту прав та інтересів особи на майбутнє, передбачаючи, що вони можуть бути порушені, є безпідставним.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За правилами пункту 4 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року скасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2010 року змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини постанови слово «довічно» виключити.

В решті рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 серпня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.