Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/15700/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградський області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, (далі - Міністерство), Головного територіального управління юстиції у Кіровоградський області (далі - Управління) в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 8 липня 2015 року № 2121/к «Про звільнення ОСОБА_4.» (далі - спірний наказ); поновити його на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби та стягнути з Управління на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірний наказ відповідача виданий за відсутності на те правових підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, з порушенням його прав, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано спірний наказ, поновлено позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби та стягнуто з Управління на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 9 липня 2015 року по 25 листопада 2015 року в сумі 26805,94 гривень.

Оскаржуваною постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що відповідачі, звільняючи позивача зі служби, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушили.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що позивач проходив державну службу на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області.

З метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів та на виконання пункту 9 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, законодавчих актів України» щодо скорочення чисельності працівників державних органів на 20 відсотків Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» (далі - постанова КМУ № 17) пунктом 1 якої ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Також, пунктом 2 цієї ж постанови Уряд установив, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

На виконання наведеної постанови Уряду Міністерством юстиції України видано накази від 30 січня 2015 року № 115/5 «Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 100/26545 та від 2 лютого 2015 року № 139/5 «Про затвердження переліку головних територіальних управлінь юстиції» (далі накази МЮУ від 30 січня 2015 року № 115/5 та від 2 лютого 2015 року № 139/5 відповідно), якими перейменовано головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затверджено Типову структуру головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також перелік головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

На підставі викладеного, 24 березня 2015 року позивача попереджено про наступне звільнення зі служби і запропоновано дві вакантні посади, а саме начальника відділу державної виконавчої служби Новоукраїнського районного управління юстиції Кіровоградської області та старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голованіського районного управління юстиції Кіровоградської області від зайняття яких ОСОБА_4 відмовився.

Спірним наказом Міністерства позивача звільнено зі служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Так, спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII, чинний в період проходження служби позивачем і видачі спірного наказу).

За змістом статті 30 Закону № 3723-XII державна служба припиняється з підстав, які є спеціальними і наведені у пунктах 1-7 цієї статті, а також за наявності загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого припинено державну службу позивача, передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, згідно з частинами 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова Пленуму ВСУ) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади на підприємстві, в установі, організації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові цього суду від 19 травня 2015 року (справа № 21-107а15).

У цьому ж судовому рішенні наявні посилання на ухвалу Верховного Суду України від 4 серпня 2010 року і ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 року та 6 червня 2013 року, у яких суди зазначили, що відповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України при вивільненні працівника за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу роботодавець зобов'язаний запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі.

З установлених судами обставин справи, підтверджених наявними у ній матеріалами, вбачається, що кількість штатних одиниць Головного управління юстиції у Кіровоградській області станом на 24 грудня 2014 року становила 102 одиниці, з них одна посада начальника Управління і дві посади заступників начальника Управління, в тому числі, управління державної виконавчої служби у кількості 22 посади: 9 посад у відділі примусового виконання рішень і 9 посад у відділі організації та контролю за виконанням рішень, сектор аналітики та статистики - 2 посади.

Після затвердження структури та штатної чисельності новоствореного Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на 2015 рік загальна чисельність Управління становила 87 посад, з них 4 посади керівництва Управління, в тому числі заступник начальника Управління - начальник Управління державної виконавчої служби, чисельність якого становила 20 штатних одиниць, з яких 9 посад у відділі примусового виконання рішень, 7 посад у відділі організації та контролю за виконанням рішень і 3 посади у секторі аналітики та статистики.

Тобто, фактично, було скорочено 2 посади у відділі організації та контролю за виконанням рішень і збільшено кількість штатних одиниць у секторі аналітики та статистики на 1 посаду, при цьому, в решті структура і штатний розпис управління державної виконавчої служби залишилась незмінною.

Судом першої інстанції також встановлено, що посадові обов'язки заступника начальника Управління - начальника Управління державної виконавчої служби аналогічні посадовим обов'язкам за посадою, яку обіймав позивач до звільнення зі служби.

Більше того, як на день попередження позивача про наступне звільнення зі служби так і станом на день винесення спірного наказу у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області були вакантні усі посади, крім першого заступника начальника цього управління, в тому числі і посада заступника начальника Управління - начальника Управління державної виконавчої служби, яку відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_4, що було підтверджено на засіданні конкурсної комісії Міністерства 2 квітня 2015 року.

Разом з тим, позивачу не були запропоновані вищевказані посади, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що змін в організації виробництва і праці, у розумінні пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, фактично не відбулося, оскільки мало місце перейменування органу, в якому працював позивач без його подальшої ліквідації із введенням у новій структурі і штатному розписі посади, аналогічній за змістом та обсягом посадових обов'язків і функціонального навантаження тій, з якої звільнено ОСОБА_4

При цьому, названа посада відповідала кваліфікації позивача, однак не була йому запропонована, як і інші посади, вакантні на момент попередження про наступне вивільнення і звільнення зі служби ОСОБА_4

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у вищенаведеній частині ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлення статтями 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені Кодексом законів про працю України при розгляді вимог про поновлення на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Іншого наведена правова норма не передбачає.

Відповідні роз'яснення містяться також у абзаці 3 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України де зазначено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України і у його постанові від 4 листопада 2014 року (справа № 21-426а14).

За таких обставин, суд обрав не передбачений законодавством спосіб захисту порушених прав позивача, зокрема, шляхом поновлення його на державній службі на посаді у новоутвореному структурному підрозділі відповідача, яка відповідає посаді, з якої відбулось звільнення, оскільки він не був переведений на цю роботу у встановленому законом порядку і не проходив службу на цій посаді.

Крім того, суд першої інстанції не вказав дату, з якої ОСОБА_4 підлягає поновленню на посаді, а тому, з урахуванням змісту оскаржуваного наказу і вищезазначених обставин справи, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити абзац третій резолютивної частини постанови суду першої інстанції щодо найменування посади, на якій слід поновити позивача на державній службі з одночасною вказівкою на дату такого поновлення.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати.

Змінити постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції: - «Поновити ОСОБА_4 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області з 9 липня 2015 року».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк