Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2014 р. м. Київ К/800/3364/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Мороз В.Ф.

Логвиненко А.О.

Донець О.Є

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року за позовом Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування рішення, -

встановила:

У червні 2011 року Долинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства ( далі - Долинське управління) звернулося до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області (далі - Управління ПФ) з позовом про визнання протиправним і скасування рішення № 209 від 16 травня 2011 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Управління ПФ № 209 від 16 травня 2011 року.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідач своїм рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за № 209 від 16 травня 2011 року застосував до позивача штрафні санкції в сумі 12 020,81 грн. та нарахував пеню на загальну суму 1 294,43 грн. на суму недоїмки єдиного внеску.

Встановлено, що несплата допущена за період з 20 квітня 2011 року до 06 травня 2011 року.

Також встановлено, що 22 жовтня 2010 року Господарським судом Івано-Франківської області порушено справу про банкрутство Долинського управління та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з ним, виходили з того, що дії Управління ПФ щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є неправомірними, оскільки підприємство перебувало у процедурі банкрутства із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (Далі - Закон № 2343-XII) встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статей 1, 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Згідно з абзацем 1 частиною восьмою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464-VI ) платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Отже, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 22 жовтня 2010 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до неправильних висновків про неправомірність застосування фінансових санкцій до позивача.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції допустили помилку і вирішили справу на підставі норм, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин, а саме на основі норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтею 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

постановила:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Долинському районі задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову .

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненка

О.Є Донець