ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/357/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШведа Е.Ю. (доповідач),суддів:Єрьоміна А.В., Калашнікової О.В., Кравцова О.В., Маслія В.І., секретар судового засідання Скавуляк Т.В.,

за участю: позивача ОСОБА_6,

представника відповідача Гуцала Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Президента України про визнання частково незаконним та нечинним Указу Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Президента України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати частково незаконним і відповідно нечинним в частині першій пункту 2 (абзац другий пункту 2) та частині 2 пункту 4 (абзац другий пункту 4) Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 (далі - Положення про порядок здійснення помилування), як такі, що суперечать Конституції України та Кримінальному кодексу України та порушують його конституційні права, гарантовані статтею 22 та частиною першою статті 58 Конституції України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що закріплені в оскаржуваній частині Положення про порядок здійснення помилування, норми суттєво погіршують його становище, як особи, засудженої до довічного позбавлення волі. В той же час спірні норми Положення про порядок здійснення помилування, на думку позивача, не мають зворотної дії в часі щодо нього та суперечать Конституції України та Кримінальному кодексу України.

Крім того, вважає незаконність спірних положень також полягає в тому, що вони прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, зокрема, до Положення про порядок здійснення помилування не внесено норм, які б диференціювали та виокремлювали правила здійснення помилування щодо різних категорій засуджених.

Представник відповідача в письмових запереченнях, що надійшли на адресу суду, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що спірні норми Положення про порядок здійснення помилування видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не звужують права позивача та не погіршують його становище.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в ньому, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 засуджено до смертної кари вироком Київського міського суду від 27 грудня 1999 року, який змінено ухвалою Верховного Суду України від 08 червня 2000 року на довічне позбавлення волі.

Згідно з частиною першою статті 25 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 року в редакції, яка діяла на час ухвалення вироку щодо позивача, позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до десяти років, а за особливо тяжкі злочини, за злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних рецидивістів у випадках, передбачених цим Кодексом, - не більше п'ятнадцяти років. При заміні в порядку помилування смертної кари позбавленням волі воно може бути призначено і на строк понад п'ятнадцять років, але не більше двадцяти років.

Зі змісту наведеної норми вбачається, зокрема, що смертна кара може бути замінена в порядку помилування на позбавленням волі на строк не більше двадцяти років.

У зв'язку зі зміною покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі вказану норму змінено.

Так, відповідно до частини першої статті 25 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 року в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року N 1483-III, позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до десяти років, а за особливо тяжкі злочини, за злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних рецидивістів у випадках, передбачених цим Кодексом, - не більше п'ятнадцяти років. При заміні в порядку помилування довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк воно може бути призначено і на строк понад п'ятнадцять років, але не більше двадцяти п'яти років.

01 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України № 2341-III від 05 квітня 2011 року, яким питання помилування врегульовано наступним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 87 Кримінального кодексу України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.

Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Вказаними нормами передбачено можливість засудженому до довічного позбавлення волі заміни такої міри покарання на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

На виконання наведеної норми та керуючись повноваженнями, визначеними статтею 106 Конституції України, Президентом України видано Указ від 21 квітня 2015 року N 223/201, яким затверджено Положення про порядок здійснення помилування.

Відповідно до пункту 27 частини першої статті 106 Конституції України Президент України здійснює помилування.

Частиною четвертою вказаної статті Конституції України передбачено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до правової позиції, викладеної в численних рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України. Законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України, крім тих, що передбачені Конституцією України.

За таких обставин, видаючи Указ Про Положення про порядок здійснення помилування від 21 квітня 2015 року N 223/2015 Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Абзацом другим пункту 2 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 передбачено, що помилування засуджених здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Згідно з абзацом другим пункту 4 вказаного положення у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Зі змісту наведених спірних норм Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 вбачається, що вони не суперечать статті 87 Кримінального кодексу України та відповідають суті правового регулювання інституту помилування, унормованого вказаною статтею Кримінального кодексу України.

При цьому варто зазначити, що положення статті 87 Кримінального кодексу України не визнавались неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню до правовідносин, які вони регулюють.

Посилання позивача на ту обставину, що з огляду на статті 22, 58 Конституції України, частини першої статті 4 Кримінального кодексу України, до нього повинен застосовуватись порядок помилування, передбачений частиною першою статті 25 Кримінального кодексу України в редакції на час призначення йому судом покарання і в той час коли чинний порядок помилування є незаконним, на його думку, є безпідставними з огляду на наступне.

За змістом статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Кримінального кодексу України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Спірні норми Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 не регулюють питання кримінальної відповідальності особи, не звужують та не розширюють права засудженого, а регулюють правовідносини, які виникають в зв'язку з помилуванням осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в тих рамках правового регулювання, які викладені в статті 87 Кримінального кодексу України. Відтак, посилання позивача на звуження його прав спірними нормами є помилковим.

Доводи позивача, що спірні норми повинні по-іншому, ніж на даний час, регулювати порядок помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, зокрема, враховувати положення того кримінального закону, який був чинний на час призначення засудженому покарання, є необґрунтованими, тому не можуть бути взяті судом до уваги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. При цьому відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин спірними нормами Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015, який в свою чергу виданий у порядку, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За таких обставин, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 161-163, 171, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до Президента України про визнання частково незаконним та нечинним Указу Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано та підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: