Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2014 р. м. Київ К/800/21565/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а-13868/12/2070

за позовом приватного підприємства "ІНЕКС" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Підприємство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення) просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.10.2012 № 0001252220 та від 25.12.2012 № 0001852220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, позов задоволено.

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди обох попередніх інстанцій визнали подані позивачем первинні документи належним доказом фактичного виконання спірних операцій, що обумовлює правомірність відображення останніх у податковому обліку Підприємства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позову. При цьому скаржник наголошує, що фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та відсутність у них об'єктивної можливості для надання спірних послуг свідчить про номінальне оформлення розглядуваних операцій виключно з метою зниження податкового тягаря.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору, та просить залишити ці рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства по взаємовідносинах з контрагентами (товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехліс», товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Гранд», товариством з обмеженою відповідальністю «Електродизель», товариством з обмеженою відповідальністю «Базальт плюс») за періоди з 01.03.2011 по 31.03.2012.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 21.06.2012 № 1935/2220/32134472 та (з урахуванням процедури адміністративного оскарження) прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 05.10.2012 № 0001252220, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 529 271,75 грн. (у тому числі 452 305 грн. за основним платежем та 76 966,75 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 25.12.2012 № 0001852220, за яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 564 810,25 грн. (у тому числі 512 509 грн. за основним платежем та 52301,25 грн. за штрафними санкціями).

Під час перевірки податкова інспекція дійшла висновку про неправомірне включення платником до складу валових витрат вартості охоронних, рекламних, маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, поставлених названими контрагентами, у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який регулював порядок відображення у податковому обліку валових витрат до 01.04.2011) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вимоги щодо документальної підтвердженості сформованих платником витрат містяться й у Податковому кодексі України, пунктом 138.2 статті 138 якого встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі. що переглядається, висновок судів про відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за спірними операціями наведеним вимогам ґрунтується на формальному дотриманні платником порядку документування господарської операції. При цьому суди визнали належним документальним підтвердження фактичної поставки позивачеві послуг подані Підприємством договори, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення з огляду на наявність у цих документах усіх обов'язкових реквізитів та їх складення особами з повною юридичною та податковою правосуб'єктністю.

Однак з такою правовою оцінкою погодитися не можна.

Адже, хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

У розглядуваній справі умовами договорів, укладеними позивачем та названими постачальниками, передбачено надання Підприємству різних видів охоронних, рекламних, маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг; у цих договорах наведено переліки послуг, що мають бути надані виконавцем на їх виконання.

У поданих Підприємством актах здачі-приймання робіт (послуг) зазначено факт надання послуги, її вартість та відсутність будь-яких взаємних претензій сторін з приводу надання цих послуг.

Таким чином, вказані акти мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведені виконавцем консультації, надані рекомендації, розроблені виконавцем рекламні матеріали, проведені рекламні кампанії, вивчення та аналізи ринку охоронних послуг, проведення маркетингових досліджень системи безпеки, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій.

Крім того, зміст розглядуваних послуг передбачає матеріалізацію їх результату, зокрема, у вигляді складених звітів, оформлених документів, розроблених матеріалів та продуктів. Втім відповідні документи (носії) у матеріалах справи відсутні.

Наведені факти у сукупності з викладеними в акті перевірки обставини щодо наявності у спірних контрагентів ознак анонімних структур (які не бути спростовані у ході розгляду даної справи) підтверджують висновок податкового органу про невідповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту критеріям реальності господарської операції та її документальної підтвердженості, які є основними умовами для формування даних податкового обліку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а-13868/12/2070 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько