Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/55054/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Мороза В.Ф., Сороки М.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області, треті особи: відкрите акціонерне товариство «Харківміськгаз», акціонерна компанія «Харківобленерго», ОСОБА_6, Харківська міська рада, про визнання протиправними дій та зобов'язання звернутись до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів, - в с т а н о в и л а:ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області, треті особи: відкрите акціонерне товариство «Харківміськгаз», акціонерна компанія «Харківобленерго», ОСОБА_6, Харківська міська рада, про визнання протиправними дій та зобов'язання звернутись до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області щодо невизначення у приписі від 29 червня 2011 року, виданому ОСОБА_6, строку на добровільне усунення допущених порушень.

Зобов'язано інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області розглянути питання щодо встановлення у приписі від 29 червня 2011 року, виданому ОСОБА_6, строку на добровільне усунення допущених порушень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просять рішення судів скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, при цьому зазначають про те, що вимоги, які оскаржуваними рішеннями судів задоволені, позивачами у позовній заяві не ставились.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками 48/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, при цьому власником решти 52/100 частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, який успадкував зазначене майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_7

Позивачі у березні та квітні 2011 року звертались до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області зі скаргами, в яких зазначали, що ОСОБА_6 з 2005 року проводилось, на їх думку протиправне, будівництво житлового будинку, мансарди, прибудови, розміром 177,4 кв.м, що ускладнювало їх законне володіння і користування своєю частиною будинку.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області

29 червня 2011 року винесено ОСОБА_6 припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності із вимогою усунути допущене порушення.

Вважаючи, що відповідач зобов'язаний подати до суду позовну заяву з вимогою про зобов'язання ОСОБА_6 знести самочинно збудовані об'єкти на території домоволодіння АДРЕСА_1, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»

(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, іншими спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 7 Закону управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог державних будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації.

Положеннями статті 38 Закону визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Відповідно до статті 41 Закону державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема: складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Таким чином, вірним є висновок судів, що підстави, визначені статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням, у відповідача відсутні.

Так, судами встановлено, що інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області 29 червня 2011 року винесено ОСОБА_6 припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності із вимогою усунути допущене порушення.

Отже, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що при винесенні припису

ОСОБА_6 від 29 червня 2011 року інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області допустила бездіяльність, у вигляді невизначення строку для добровільного виконання припису.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулись до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача подати до суду позовну заяву про зобов'язання ОСОБА_6 знести самочинно збудовані об'єкти на території домоволодіння АДРЕСА_1.

Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в касаційній скарзі наполягають на тому, що будь-які вимоги щодо протиправності припису інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області від 29 червня 2011 року у зв'язку з невизначенням строку для добровільного виконання усунення допущених порушень, при зверненні до суду з позовом, не ставили.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що зобов'язуючи інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області розглянути питання щодо встановлення у приписі від 29 червня 2011 року, виданому ОСОБА_6, строку на добровільне усунення допущених порушень, суди першої та апеляційної інстанції вийшли за межі позовних вимог.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм права, які в частині призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановленого у справі рішення апеляційного суду та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року у справі - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: