Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/91163/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю:

представника позивача - Міхєєва А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року

у справі № 2а-17569/09/2670

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (яка є правонаступником Луцької об'єднаної державної податкової інспекції)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002772399/0 від 05 листопада 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року позов був задоволений повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002772399/0 від 05 листопада 2009 року, прийняте Луцькою ОДПІ. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Луцька ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Луцької ОДПІ її правонаступником - Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Луцька ОДПІ провела планову виїзну перевірку Волинської філії ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 387/23-99/23253092 від 26 жовтня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 64945434,00 грн. (у тому числі: за 4 квартал 2007 року - 6845687,00 грн., за 1 квартал 2008 року - 8076953,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 2442209,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 2507247,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 13966978,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 25539644,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 5566717,00 грн.), а також ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за півріччя 2009 року на 2076790,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що у періоді, який перевірявся, ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» неправомірно включила до складу валових витрат витрати на придбання у ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» природного газу у загальній сумі 261858531,00 грн., з огляду на те, що відповідно до вимог цивільного законодавства операції з передачі майна від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (головного підприємства) до ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (структурного підрозділу) не підпадають під визначення операцій з купівлі-продажу, оскільки не відбувається переходу права власності.

05 листопада 2009 року Луцька ОДПІ на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002772399/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 125629545,90 грн., у тому числі: 64945435,00 грн. - за основним платежем, 60684110,90грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки у спірних правовідносинах юридична особа - ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» і філія цієї юридичної особи - ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» є окремими платниками податку на прибуток, то і податковий облік господарських операцій з передачі товарів між собою зазначені суб'єкти господарювання здійснювали за правилами, встановленими законом для окремих суб'єктів права, формуючи як валовий дохід, так і валові витрати обігу та виробництва, з урахуванням того, що ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» розташована на іншій території, ніж ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України».

Однак, погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 2, 318 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права власності є, зокрема, фізичні та юридичні особи.

При цьому, частинами 1, 3 статті 95 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» є філією ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та самостійним платником податку на прибуток.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» не є юридичною особою (т.1 арк. справи 59).

Відповідно до Положень про ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», затверджених директором ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 30 березня 2001 року та 18 вересня 2008 року, філія є відокремленим підрозділом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», виконує на території Волинської області окремі функції НАК «Нафтогаз України», має відокремлений баланс, який є складовою частиною балансу НАК «Нафтогаз України» (т.1 арк. справи 61-63, 69-76).

Згідно з пунктом 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємство має право виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи (далі - філії), які зобов'язані вести бухгалтерський облік. Згідно з розробленою на підприємстві системою внутрішньогосподарського обліку, бухгалтерського обліку, фінансової звітності філії подають дані щодо своєї господарської діяльності до головного підприємства. Головне підприємство при складанні фінансової звітності в цілому по підприємству включає результати фінансово-господарської діяльності всіх філій. Цю вимогу викладено в пункті 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 року № 87 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Для обліку розрахунків між головним підприємством і філіями, виділеними на самостійний баланс, а також між такими філіями Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено субрахунок 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки».

Зокрема, згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки» ведеться облік внутрішньогосподарських розрахунків з виробничими одиницями і господарствами, виділеними на окремий баланс, за взаємним відпуском матеріальних цінностей; реалізацією продукції, робіт, послуг; передачею витрат загальноуправлінської діяльності; виплатою заробітної плати працівникам цих господарств; за іншими видами розрахунків. Передача активів (основних засобів, готової продукції, товарів тощо) від одного підрозділу (філії) іншому, виділеному на окремий баланс, відображається за кредитом рахунків обліку відповідних активів і дебетом субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки», а їх одержання - зворотною кореспонденцією цих рахунків.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що оскільки філія не є юридичною особою і при безоплатній передачі товарів (робіт, послуг) від головного підприємства філії або від філії головному підприємству власником цих товарів (робіт, послуг) залишається юридична особа - головне підприємство, то вказана операція не призводить до виникнення валових доходів та валових витрат ні у головного підприємства, ні у філії.

Про правильність такої позиції свідчить і те, що філія у зв'язку з її правовим статусом не може укладати договори від свого імені. За наявності належно оформлених повноважень керівник філії має право укладати договори від імені юридичної особи. Тобто, стороною договору купівлі-продажу виступає юридична особа, яка діє в особі директора філії. А це означає, що операцію з купівлі товару та його подальшого продажу фактично здійснює одна юридична особа (що підтверджується документами). Тому доходи і витрати, що винили внаслідок цієї операції, теж повинні відображатись в податковому обліку юридичної особи.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу (т.1 арк. справи 65-159), ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» передавало ВФ ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» газ, придбаний ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у НАК «Нафтогаз України» за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу.

Отже, вказані вище господарські операції з передачі газу між філією та головним підприємством є операціями з внутрішньогосподарського руху (обороту) активів в межах однієї особи.

За таких обставин, попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що ухвалені у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року і ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.І. Бившева

Судді: І.Я. Олендер

А.О. Рибченко