Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/80964/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а-7776/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі

про скасування податкових повідомлень-рішень в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 76981 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від12.02.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011, в задоволенні адміністративного позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.01.2009 № 0000811630/2 та № 0000831630/2 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 76981 грн. відмовлено повністю.

ТОВ «Таламус ЛТД» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 22.04.2009 № 0000811630/3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35448 грн., в т.ч. 23632 грн. основного платежу та в сумі 11816 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 22.04.2009 № 0000831630/3 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 76981 грн. слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, викладені в акті від 15.10.2008 № 434/16-3/20936229/9, про порушення вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту частини суми податку, сплаченого при придбанні товарів, що не використовуються в оподатковуваних операціях.

При цьому податковий орган виходив з того, що позивач здійснює господарську діяльність із виготовлення продукції, у зв'язку з чим ним придбавалась металопродукція та сплачувався податок на додану вартість за 20% ставкою. В ході виробничого процесу з виготовлення продукції на підприємстві виникли відходи виробництва, які в подальшому реалізовані позивачем як товар (металобрухт), що звільнений від оподаткування відповідно до вимог п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи вимоги п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач повинен був зменшити податковий кредит за тими товарами, які раніше придбавались для застосування в оподатковуваних операціях, а потім фактично використані в операціях, звільнених від оподаткування.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з позицією податкового органу.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з наведеною позицією, оскільки вона не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 та п. 11.44 ст. 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Металосировина, у зв'язку із придбанням якої сплачені позивачем суми податку на додану вартість віднесені до податкового кредиту, повністю залучена до виробничого процесу із виготовлення продукції позивача з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності. Технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту.

Брухт чорних металів, який поставлявся позивачем, не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях. Зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті 7.4.3 цієї статті товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту.

Враховуючи наведене, підстави для зменшення позивачеві податкового кредиту за правилом п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону відсутні, оскільки метал, внаслідок придбання якого сформовано податковий кредит, як того вимагає п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону був повністю залучений до виробничого процесу, тобто використовувався у виготовленні продукції позивача. Оцінка ж ефективності такого використання (вихід готової продукції, наявність або відсутність відходів, подальше використання цих відходів) не впливає на податковий облік платника податку на додану вартість.

На користь наведеної позиції свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питань щодо формування податкового кредиту та закріплення у Податковому кодексі України норми, за змістом якої правила щодо пропорційного віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту не застосовуються і податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві (п. 199.6 ст. 199).

Така позиція відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 16.10.2012 у справах №№ 21-291а12 та 21-292а12.

Ці постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди допустили порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за правильне такі судові рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 29.01.2009 № 0000811630/2 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 35448 грн., в т.ч. 23632 грн. основного платежу та 11816 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 29.01.2009 № 0000831630/2 в частині зменшення бюджетного відшкодування в сумі 76981 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариству з обмеженою відповідальністю «Таламус ЛТД» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун