Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2016 р. м. Київ К/800/13922/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Булгакова І.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Система»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р.

у справі № 826/18232/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Система»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Система» (далі - позивач, ТОВ «Система») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2015 р. № 0001142202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р., у задоволенні адміністративного позову - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судове засідання 14.09.2016 р. не з'явився, своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.02.2015 р. по 27.02.2015 р., на підставі наказу від 16.02.2015 р. № 357, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Система» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Бродбудкепітал» за період з 01.09.2014 р. по 31.10.2014 р. та ТОВ «ФПГ «Діоніка» за період з 01.09.2014 р. по 30.09.2014 р., за результатами якої складено акт від 06.03.2015 р. № 126/26-57-22-02/31481946 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 599 263 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 24.03.2015 р. № 0001142202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 749 078,75 грн., з яких 599 263 грн. - за основним платежем та 149 815,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Бродбудкепітал» та ТОВ «ФПГ «Діоніка», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем належним чином не спростовано висновки податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у спірній сумі податкового кредиту, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтвердженні податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, викладені норми Податкового кодексу України, вказують на існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як слідує з матеріалів справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «Система», в межах своєї господарської діяльності, було укладено правочини з ТОВ «Бродбудкепітал» та ТОВ «ФПГ «Діоніка» щодо поставки товарно-матеріальних цінностей.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, зокрема посилались на положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України щодо відсутності документів бухгалтерського та податкового обліку під час проведенні перевірки, а також протягом строку визначеного 44.7 вказаної статті.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані положення статті 44 Податкового кодексу стосується наявності або відсутності документів платника податку на певний час, але ніяким чином не є підставою для визнання правочинів нікчемними.

Крім того, відповідно до положень статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідні до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Бродбудкепітал» та з ТОВ «ФПГ «Діоніка».

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що окремі недоліки у деяких товарно-транспортних накладних не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією підтверджується здійснення перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Крім того, позивач на підтвердження наявності господарських правовідносин з ТОВ «ФПГ «Діоніка» та придбання від вказаного контрагента товарно-матеріальних цінностей, надав договір поставки, який був укладений ним з ПАТ «Київстар» щодо подальшої реалізації придбаної продукції у ТОВ «ФПГ «Діоніка» та інші документи на виконання вказаної угоди.

Також відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилались на відсутність у позивача довіреностей на отримання товарно - матеріальних цінностей, наявність яких в обов'язковому порядку визначена положеннями п.6.1. Договорів, укладених позивачем з ТОВ «ФПГ «Діоніка» та ТОВ «Бродбудкепітал».

Дійсно, при укладені спірних угод у п.6.1. сторони визначили, що передача товару покупцю здійснюється виключно при наявності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, заповненої відповідно до Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р.(далі Інструкція).

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.09.2014 р. № 987 наказ № 99 від 16.05.1996 р., яким затверджена вказана Інструкція, втратив свою чинність.

Крім того, суд зазначає, що навіть за наявності положень п.6.1. Договорів щодо використання довіреності під час отримання товарно-матеріальних цінностей, при вчинені господарських операцій, довіреність, якщо вона не анульована або повернута невикористаною, незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Враховуючи положення вказаної Інструкції, позивач, ТОВ «Система», який по спірним угодам є покупцем, а не постачальником не міг надати вказані довіреності, оскільки вони відсутні в його розпорядженні.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій зазначені обставини не були враховані.

За таких обставин, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не узгоджуються з вимогами законодавства через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Система» - задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р. у справі № 826/18232/15.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24.03.2015 р. № 0001142202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Н.Є. Маринчак