Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2014 р. м. Київ К/800/59312/13

Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської регіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 р. у справі № 2а-11011/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Київської регіональної митниці та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішень, стягнення надміру сплачених платежів -

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому визнати протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці від 14.02.2012р. №100190000/2012/310111/2 про визначення митної вартості товарів, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 14.02.2012р. №100190000/2/00356 та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 97360,21 грн. надмірно сплаченого ПДВ в розмірі 97 360,21 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Київська регіональна митниця Міндоходів звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вбачає підстави до її часткового задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Компанією "Marine Harvest Norway AS" (Норвегія) (Продавець) і ТОВ "Аскоп-Україна" (Покупець) укладено контракт №10/06-2010 від 10.06.2010р., згідно з яким Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується купити окремими партіями заморожену або охолоджену рибу виробництва Норвегія згідно Інвойсів, які є невід'ємними частинами цього Контракту, та сплатити їх вартість згідно умов цього Контракту. Найменування, кількість, ціна, загальна вартість та дату поставки кожної окремої партії товару визначаються в Інвойсах. Загальна вартість товару за контрактом становить 1 млн. дол. США. Умови оплати кожної окремої партії товару визначаються у Додаткових угодах до Контракту, що є невід'ємною частиною Контракту. Згідно з додатковою угодою №39 від 15.12.2010р. продовжено дію Контракту до 31.12.2011р., а згідно з додатковою угодою №40 від 10.06.2011р. умови оплати кожної окремої партії товару - 10 днів з дати інвойсу.

Відповідно до інвойсу №21051964 від 09.02.2012р. до вказаного контракту позивачем придбано партію товару, зазначеного найменування, кількості, ціни за одиницю, на загальну вартість 75207, 85 дол. США.

Даний товар і відповідні товаросупровідні документи, в яких зазначена контрактна ціна товару, подано до митного оформлення згідно з ВМД №100190000/2012/309518 від 14.02.2012р. Відповідно до Декларації митної вартості (ДМВ-1) від 14.02.2012р. митна вартість товару заявлена позивачем до митного оформлення відповідно до ст. 266 МК за першим методом (за ціною договору) і склала - 630737,74 грн. (78963,62 дол. США) з урахуванням витрат на доставку 30000 грн., які також були підтверджені договором з ANGELA Kolodziej Artur від 08.07.2011р. №08/07 на перевезення вантажів, заявкою від 09.02.2012р. №027/02/12, довідкою ANGELA Kolodziej Artur від 13.02.2012. №25/02, які зазначені в графі 44 ВМД.

Посадовою особою відповідача без зазначення прізвища та ініціалів на основному аркуші ДМВ-1 від 14.02.2012р. вчинено запис 14.02.2012р. про необхідність додаткового надання калькуляції фірми-виробника та висновку щодо якісних та вартісних характеристик товарів, підготовлений спеціалізованими організаціями.

Згідно з копією основного аркушу ДМВ-1 від 14.02.2012р., яка надана відповідачем, під даним записом представником декларанта Пархоменко А.В. вчинено записи від 14.02.2012р. про ознайомлення та про надання додаткових документів: довідки Укрпромзовнішекспертизи №519 від 14.02.2012р. та лист від виробника щодо неможливості подання калькуляції.

14.02.2012р. Київською регіональною митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товару №100190000/2012/310111/2, яким визначено митну вартість за шостим (резервним) методом, яка склала 139907,46 дол. США (1117538,82 грн.) з розрахунку: 8,47 дол. США за одиницю.

Як зазначено в графі 33 цього рішення, його прийнято з тих підстав, що у митниці наявні сумніви щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, та неподання декларантом додаткових документів, а також неможливістю визначення митної вартості за 2-5 методами.

Також, Київською регіональною митницею винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 14.02.2012р. №100190000/2/00356.

У зв'язку з наведеними обставинами позивач подав до митного оформлення нову ВМД №100190000/2012/309551 від 14.02.2012р., згідно з якою проведено митне оформлення товару та сплачено ПДВ в сумі 223507,76 грн., що на 97360,21 грн. більше порівняно з сумою ПДВ, нарахованою на митну вартість товару, визначену позивачем за першим методом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування спірних рішення і картки відмови, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, правильно послався на положення частини першої статті 265 Митного кодексу України згідно з якою, митний орган здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Колегія суддів погоджується із висновком судів, що всупереч вищевикладеному рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товару не містить належного обґрунтування неможливості застосування митницею попередніх п'яти методів визначення митної вартості.

Водночас, зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши частину документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Так, зі спірного рішення про визначення митної вартості вбачається, що в графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" не зазначені обставини, що стали підставою для прийняття Рішення. Натомість, єдиним джерелом, на яке посилається відповідач, є цінова інформація ЄАІС ДМСУ.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про неправомірність дій митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, та без обґрунтування неможливості їх застосування. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 листопада 2011 року (справа №21-222а11), 06 лютого 2012 року (справи №21-418а11, 21-375а11, 21-365а11).

Встановивши неправомірність спірного рішення першого відповідача, на підставі якого позивачем до Державного бюджету України додатково сплачено ПДВ в розмірі 97360,21 грн., суди дійшли висновку про необхідність стягнення через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві вказаної суми.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком, оскільки у випадку прийняття рішення про стягнення суми надміру сплаченого ПДВ та/або мита, одночасно скасовуючи рішення митного органу про визначення митної вартості товарів, фактично визначається вартість ввезеного товару, чим підмінюється виняткова компетенція митних органів в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом і визначення митної вартості. Наведена позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, що визначена, зокрема, у постановах від 07.09.2012 року у справі № 21-242а12 та від 17.12.2013 року у справі № 21-439а13.

Відповідно до ч. 1 ст. 242-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У зв'язку з наведеним підлягають скасуванню постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 р. в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь позивача надмірно сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 97360,21 грн.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але, вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення частково помилкових судових рішень.

Згідно з ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 р. у справі № 2а-11011/12/2670 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» надмірно сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 97360,21 грн., ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. В іншій частині рішення судів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: