Історія справи

Постанова ВАСУ від 12.02.2026 року у справі №420/11420/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 420/11420/23

адміністративне провадження № К/990/19622/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 (головуючий суддя - Іванов Е.А.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді - Турецька І.О., Шеметенко Л.П.)

у справі № 420/11420/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 по 04.05.2023 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 по 04.05.2023 включно в сумі 226 671 грн 40 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Указане зумовило звернення позивача до суду. Позивач зазначає, що на виконання рішення суду у справі № 420/13970/21 відповідач 27.10.2021 виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2016 року. 05.05.2023 на виконання рішення суду у справі № 420/21530/21 відповідач виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року. Оскільки належне позивачу грошове забезпечення не було виплачено відповідачем у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 до 22.03.2019. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 до 22.03.2019 в сумі 73 968 грн 44 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. При ухваленні рішення суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем строку виплати належних позивачу при звільненні сум, що є підставою для настання для відповідача відповідальності, визначеної статтею 117 Кодексу законів про працю України. Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 117 Кодексу законів про працю України в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом та дійшов висновку, що право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 скасовано в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 до 22.03.2019 в сумі 73 968 грн 44 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100. Прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 до 22.03.2019 в сумі 90 940 грн 79 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

6. Апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції про порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні позивача. Водночас виснував про неправильне застосування судом першої інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України та вважав, що оскільки позивача виключено зі списків особового складу військової частини за редакції статті 117 Кодексу законів про працю України до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), а спірний період затримки охоплює період з 21.09.2018 по 04.05.2023, до спірних правовідносин у період з 21.09.2018 по 19.07.2022 підлягають застосуванню приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції до внесених змін Законом № 2352-ІХ, а у період з 19.07.2022 по 04.05.2023 - приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ. Визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 21.09.2018 по 19.07.2022, суд апеляційної інстанції, застосувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, вказав, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 177 754 грн 62 коп. (31,33 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення). Разом з тим, апеляційний суд до цієї суми застосував понижуючий коефіцієнт 11, оскільки вважав, що до моменту звернення позивача до суду з вимогами про перерахування позивачу належного грошового забезпечення та повного вирішення спірного питання, минув проміжок часу, який у 11 разів перевищує встановлений законом тримісячний строк для звернення до суду. Застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування за період з 19.07.2022 до 04.05.2023, який обмежено законодавчо шістьма місяцями, суд апеляційної інстанції вважав недоречним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач указує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

9. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 13.02.2024 у справі № 380/10080/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23.

10. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Як зазначає позивач, судами такі висновки проігноровано. Натомість, як зауважує позивач, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка обмежувала виплату середнього заробітку шістьма місяцями, та не була чинною на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини. В свою чергу, апеляційний суд безпідставно застосував до розрахованої суми довільно взятий у часі та просторі коефіцієнт 11.

Позиція інших учасників справи

11. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Мартинюк Н.М., Жука А.В. від 05.06.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

13. Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2026 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

14. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11.02.2026 № 196/0/78-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 420/11420/23 у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., яка входить до складу постійної колегії суддів.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Загороднюка А.Г., Жука А.В. для розгляду судової справи № 420/11420/23.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

16. ОСОБА_1 у період з 30.10.1994 по 31.10.2019 проходив військову службу у Збройних Силах України.

17. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2018 № 206 ОСОБА_1 з 21.09.2018 звільнено у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (припинення чинності контракту), виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

18. Позивач вважав, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку із чим звернувся до суду.

19. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 420/13970/21, яке набрало законної сили 09.11.2021 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.12.2015 по 21.09.2018; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.12.2015 по 21.09.2018, з урахуванням проведених виплат.

20. Відповідачем 27.10.2021 на виконання рішення у справі № 420/13970/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 4 435 грн 66 коп.

21. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 у справі № 420/21530/21, яке набрало законної сили 05.07.2022, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

22. На виконання рішення у справі № 420/21530/21 відповідачем 05.05.2023 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 84 638 грн 95 коп.

23. Несвоєчасно проведений відповідачем розрахунок з позивачем при виключенні зі списків особового складу військової частини, зумовило звернення позивача до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

24. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

26. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

27. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

28. За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

29. Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

30. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

33. Суд першої інстанції при вирішенні спору керувався приписами статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ та визначив період, за який відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток у шість місяців.

34. Суд апеляційної інстанції спірний період стягнення з 22.09.2018 по 04.05.2023 поділив на два періоди - з 22.09.2018 по 19.07.2022 (до набрання чинності Закону № 2352-ІХ) та з 19.07.2022 по 04.05.2023. Обраховуючи суму стягнення середнього заробітку за період з 22.09.2018 по 19.07.2022, апеляційний суд застосував критерії зменшення розміру відшкодування, наведені Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, додатково застосувавши коефіцієнт 11. Суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 04.05.2023 суд апеляційної інстанції визначив до стягнення за шість місяців без застосування критеріїв зменшення цієї суми.

35. Перевіряючи правильність такого правозастосування, Верховний Суд зазначає таке.

36. Повторимося, що Законом № 2352-ІХ статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

37. Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

38. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 з 22.09.2018 (дата виключення позивача із списків особового складу військової частини) належного позивачу грошового забезпечення.

39. Отже період затримки розрахунку при звільненні у цій справі розпочався з 22.09.2018 по 04.05.2023 (остаточний розрахунок з позивачем).

40. Таким чином, період з 22.09.2018 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ.

41. Проте період з 19.07.2022 до 04.05.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

42. За цих обставин Верховний Суд резюмує про правильне застосування апеляційним судом приписів 117 Кодексу законів про працю України.

43. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги позивача в частині незгоди з визначенням апеляційним судом розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, Верховний Суд враховує, що після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, неможливо.

44. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави касаційного оскарження.

45. За правилами частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

46. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

47. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

48. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».

49. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

50. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

51. Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

52. Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

53. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

54. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

55. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

56. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

57. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

58. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

59. Статтю 117 Кодексу законів про працю України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

60. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

61. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

62. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

63. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

64. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

65. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

66. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

67. Вирішуючи спір, суд першої інстанції указаних обставин не установив. Більше того неправильно застосував статтю 117 Кодексу законів про працю України, чим обмежив виплату позивачу середнього заробітку у шість місяців.

68. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку щодо помилковості таких висновків та слушно вказав на наявність підстав для зменшення середнього заробітку позивача пропорційно до розміру невиплачених сум. При цьому помилково вдався до подальшого зменшення суми середнього заробітку із застосуванням понижуючого коефіцієнту « 11», який був визначений кратно до кількості тримісячних строків позовної давності, що спливли з моменту звільнення позивача до моменту звернення до суду за стягненням невиплачених при звільненні сум.

69. У постанові від 22.05.2025 у справі № 420/18799/24 Верховний Суд вже звертав увагу на те, що обчислення таким чином середнього заробітку не відповідає висновкам, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

70. Поряд із цим, як убачається зі змісту постанови апеляційного суду, визначаючи загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат, розмір заборгованості та її частку від загального розміру належних позивачу виплат при звільненні, суд, з установлених ним обставин, одночасно керувався інформацією про нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування) та суми, які позивач отримав на виконання судових рішень, тобто після відрахування з них податків та обов`язкових платежів, що має наслідком неправильність здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку вказаних складових.

71. Матеріали справи не містять доказів, які б дозволили судам з`ясувати/перевірити розмір виплачених при звільненні сум, а відтак, установити загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат, відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачу при звільненні. Відповідно, суди попередніх інстанцій таких доказів не досліджували та обставин у справі на їх підставі не встановлювали, попри те, що вони мають вирішальне значення для правильного вирішення цього спору.

72. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій не встановили істотних для справи обставин, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові, суд не може здійснити відповідний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні самостійно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

74. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

75. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

76. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

77. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

78. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі № 420/11420/23 скасувати.

3. Справу № 420/11420/23 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

А.Г. Загороднюк