Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2014 р. м. Київ К/800/31040/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 25 квітня 2013 року

у справі № 1570/3010/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та

скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія» (надалі також - позивач, ТОВ «Вікторія») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 травня 2012 року № 0000112220, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 789 372 грн. за порушення пункту 123.1 статті 123, пункту 138.2 стаття 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 травня 2012 року № 0000102220, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ у розмірі 686 409 грн. за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року адміністративний позов задоволений повністю. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», за результатами проведення якої складено акт від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 3 травня 2012 року № 0000102220 та № 0000112220.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 25 квітня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 25 квітня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Сторони у судове засідання 11 вересня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 3 травня 2012 року №0000102220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 686 410 грн., в тому числі за основним платежем - 571 884 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 114 525 грн. та №0000112220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 789 372 грн., в тому числі за основним платежем - 657 667 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 131 705 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586, про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податку на прибуток за 2011 рік на загальну суму 657 667 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено сплату ПДВ на загальну суму 571 884 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму валових витрат, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з придбання будівельних матеріалів та будівельних робіт у ТОВ «Таверс» та ТОВ «Європейські шляхові технології».

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Вікторія» та ТОВ «Таверс» було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів та договори з ТОВ «Європейські шляхові технології» щодо виконання ремонтно-будівельних робіт.

На підставі доказів (рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, акти прийому виконаних робіт, акти передачі будівельних матеріалів, підсумкова відомість ресурсів (витрати-по факту), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальників; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем факту допущення порушень податкової дисципліни позивачем.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, скасовуючи податкові повідомлення-рішення, прийняли законні та обґрунтовані судові рішення.

В той же час, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду в частині задоволеної позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», за результатами проведення якої складено акт від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586з огляду на наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які дії рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод (стаття 2, підпункт 1 пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обставинами, які самі по собі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача.

Враховуючи те, що за результатами перевірки та на підставі акту перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які власне і породжують обов'язки для позивача, суд касаційної інстанції вважає, що належним і достатнім способом відновлення порушених прав позивача є саме скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки слід відмовити, оскільки дії відповідача самостійно не вплинули на інтереси позивача.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи те, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», за результатами проведення якої складено акт від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586, неправильно застосували норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 25 квітня 2013 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», за результатами проведення якої складено акт від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», за результатами проведення якої складено акт від 12 квітня 2012 року № 901/22-2/24766586, -відмовити.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко