Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/64332/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:ОСОБА_5,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013

у справі № 2а-3463/10/0370 (3931/11/9104)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013, відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (надалі - позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_6) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області (надалі - відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 19.11.2010 № 0001841701/3 форми «В1»; від 19.11.2010 № 0001851701/3 форми «Р»; від 19.11.2010 № 0002581701/3 форми «В1»; від 19.11.2010 № 0002651701/3 форми «Р»; від 19.11.2010 № 0003141701/2 форми «В1».

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, працівниками Луцької ОДПІ 18.05.2010, 06.07.2010, 10.08.2010 проведено виїзні позапланові перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за березень-червень 2010 року.

За результатами проведених перевірок складено акти № 2872/17-2/НОМЕР_1, № 4164/17-2/НОМЕР_1 та № 4797/17-2/НОМЕР_1, згідно яких встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого підприємцем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за березень 2010 року на 752 308 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 608 657 грн. і занижено ПДВ до сплати на 45 607 грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за квітень 2010 року на 608 657 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 608 657 грн. та занижено ПДВ на 37 526 грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2010 року на 260 702 грн., завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за червень 2010 року на суму 231 921 грн. та виведено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, у сумі 4 185 грн.

На підставі вказаних актів Луцькою ОДПІ сформовано податкові повідомлення-рішення від 19.11.2010: № 0001841701/3 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 752 308 грн.; № 0001851701/3, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 61 970,70 грн.; № 0002581701/3 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 608 657 грн.; № 0002651701/3, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 48 783,80 грн.; № 0003141701/2 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 492 623 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом грудня 2009 року та січня-травня 2010 року імпортував на митну територію України текстильне покриття для підлоги, меблі, ламіновану підлогу, столярні вироби, кавовий напій тощо. При розмитненні товару позивач сплачував митним органам податок на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, яка визначена в графі 12 вантажно-митних деклараціях з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При цьому, митна вартість, вказана у ВМД, є вищою від фактурної вартості вказаної в графі 42.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчої за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та до завищення суми бюджетного відшкодування.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про помилковість наведеної позиції судів першої та апеляційної інстанцій і наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на момент виникнення спору, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому, за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Тобто, база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

На підставі системного аналізу наведених норм законодавства колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що поняття митної вартості та звичайної ціни при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Закон не пов'язує визначення звичайної ціни товару при подальшій його реалізації на території України із визначенням митної вартості для сплати митних платежів при імпорті.

При цьому, пункт 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилаються суди попередніх інстанцій, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій з подальшої поставки товарів на території України.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 29.10.2010 № 21-9а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротарі-Магік» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, а також висновкам постанови Верховного Суду України від 12.03.2012 у справі № 21-380а11 за позовом фізичної особи-підприємця до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та розміру ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, а також про законність спірних податкових повідомлень-рішень.

Не зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно та всебічно, неправильне застосування вищезазначених норм матеріального права свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій при прийнятті рішень про відмову у задоволенні позову, що, зважаючи на норми статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на необхідність скасування постанови Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись ч. 1, 6 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити.

2.Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 2а-3463/10/0370 (3931/11/9104) скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: від 19.11.2010 № 0001841701/3, від 19.11.2010 № 0001851701/3, від 19.11.2010 № 0002581701/3, від 19.11.2010 № 0002651701/3, від 19.11.2010 № 0003141701/2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) 3 444,18 грн. (три тисячі чотириста сорок чотири гривні вісімнадцять копійок) судових витрат.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна