Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/800/66580/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013

у справі № 820/7195/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства науково-технічного підприємства "Укрпроменерго" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування:

податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000232205, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 433 559 грн. (у тому числі 392 862 грн. за основним платежем та 40697,75 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000242205 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 1267,50 грн. (у тому числі 1014 грн. за основним платежем та 253,50 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000252205, за яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій у сумі 140 756,82 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000252205, а також податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000232205 в частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 431 673,50 грн. (у тому числі 391 246 грн. за основним платежем та 40427,50 грн. за штрафними санкціями) і податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000242205 в частині визначення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 750 грн. (у тому числі 600 грн. за основним платежем та 150 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом за наслідками планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, а також валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 01.07.2013 № 3352/222/30358542.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку, зокрема, про заниження платником бази та об'єкта оподаткування податку на прибуток внаслідок невідображення у податковій звітності доходів від реалізації товарів та послуг за 2010 рік у загальній сумі 290 552 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 60833 грн. та за 3 квартал 2011 року в сумі 65494 грн.

Як встановили суди по даному епізоду, зазначений висновок податкового органу мотивований невідповідністю показників даних податкової звітності Товариства з податку на прибуток та з податку на додану вартість щодо обсягів поставок. При цьому в акті перевірки відсутні посилання на конкретні господарські операції, які не були враховані платником при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою по цьому епізоду, відповідно до якої співставлення показників платника з податку на прибуток з даними податкової звітності з ПДВ не можуть бути достатнім свідченням заниження платником оподатковуваного доходу. Адже об'єкт оподаткування податку на прибуток та об'єкт податку на додану вартість є окремими податковими показниками, які обчислюються за різними правилами. Відтак сама по собі податкова звітність з ПДВ не може вважатися підставою для аналізу правильності формування даних податкової звітності з податку на прибуток.

Оскільки податковим органом не зазначено з посиланням на первинні документи, які саме господарські операції не були включені Товариством до бази оподаткування податку на прибуток, то висновок податкового органу про заниження платником оподатковуваного доходу є необґрунтованим.

Однією з підстав для оспорюваного донарахування податку на прибуток став висновок податкової інспекції про заниження позивачем оподатковуваного доходу на 324 150 грн. внаслідок невключення до його складу заборгованості за простими векселями, виданими Товариством приватному підприємству «Будівельна фірма «Укртехбуд» на погашення зобов'язань з оплати поставлених робіт та обладнання, у зв'язку із банкрутством цього контрагента.

За правилами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Таким чином, для віднесення грошового зобов'язання позивача за переданими постачальнику векселями до безповоротної фінансової допомоги відповідні зобов'язання мають відповідати критеріям, наведеним у цьому підпункті.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (запровадженого Конвенцією, що набула чинності для України 06.01.2000) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема положення щодо строку платежу (статті 33 - 37) та щодо позовної давності (статті 70 і 71).

Згідно зі статтею 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

В силу вимог частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем визначений настанням строку платежу за таким векселем. А відтак лише після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість за векселем трансформується у безповоротну фінансову допомогу, що опосередковується виникненням у платника - векселедавця обов'язку збільшити валовий доход на суму такої допомоги.

У той же час у разі достовірного встановлення обставини щодо припинення господарського зобов'язання згідно із частиною третьої статті 205 Господарського кодексу України, а саме - у зв'язку з неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, у платника податку (боржника) виникає інший доход із суми непогашеної заборгованості, який відноситься до складу валового доходу звітного періоду, в якому такий доход виник (на дату ліквідації підприємства-кредитора).

Відтак у правовідносинах, що виникають у сфері обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя та відсутність у нього правонаступників може за певних обставин слугувати підставою для припинення зобов'язань векселедавця відповідно до наведеної норми Кодексу.

Так, особливістю простого векселя є те, що боржником за таким векселем завжди виступає векселедавець. Векселедержатель, у свою чергу, може використовувати простий вексель як засіб платежу у розрахунках з третіми особами, здійснюючи таким чином переведення власної заборгованості на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, після ліквідації попереднього векселедержателя вексель не втрачає своєї сили боргового цінного паперу та може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

У зв'язку з цим, дослідженню у даній справі підлягає обставина щодо наявності простих векселів на балансі такого векселедержателя станом на час ліквідації. Зазначена обставина може бути встановлена шляхом дослідження ліквідаційного балансу приватного підприємства «Будівельна фірма «Укртехбуд», який є бухгалтерською звітністю, що складається у ліквідаційний період підприємства і до дати внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи, та відображає матеріально-фінансовий стан підприємства на дату припинення діяльності. До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права, включаючи дебіторську та кредиторську заборгованості).

А відтак за умови наявності в активах названого контрагента на час ліквідації векселів, які не пред'явлено позивачеві до сплати, можна зробити висновок про виникнення у позивача інших доходів із сум непогашеної заборгованості, що підлягають включенню до складу оподатковуваного доходу Товариства.

У зв'язку з цим висновок судів про безпідставне нарахування позивачеві податку на прибуток у сумі 68072 грн. з відповідною сумою штрафних санкцій є передчасним.

Також в акті перевірки зазначено про невключення позивачем безнадійної кредиторської заборгованості у загальній сумі 974 060 грн. перед ліквідованими контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «МК СКСМ», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерприбор», товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Інстал Сервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Будспецінвест».

Досліджуючи вказані обставини, суди встановили, що товариство з обмеженою відповідальністю «МК СКСМ» і товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерприбор» не були ліквідовані на час вирішення цього спору; державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Інстал Сервіс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецінвест» припинено, відповідно, 07.05.2012 та 30.11.2011.

Однією з підстав припинення зобов'язання відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України є ліквідація юридичної особи (зокрема, кредитора). У разі ж виникнення обставин, які позбавляють зустрічного виконання зобов'язання з оплати придбаних товарів (робіт, послуг) платника перед контрагентом, операції з поставки таких товарів (робіт, послуг) втрачають компенсаційний характер, а відтак відповідні товари (роботи, послуги) набувають ознак безоплатно наданих та їх вартість підлягає включенню до оподатковуваного доходу платника. Отже, позивач повинен був збільшити доход на суму заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Інстал Сервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Будспецінвест» саме за фактом скасування ліквідації цих постачальників незалежно від строку давності за відповідними зобов'язаннями (як помилково зазначили суди).

З урахуванням викладеного донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з цими контрагентами у загальній сумі 220 791 грн. з пропорційною сумою штрафних санкцій слід визнати правомірним.

Іншою підставою для оспорюваних донарахувань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став, зокрема, висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «ПБП «Укрбудконструкція», з огляду на фіктивний характер цих операцій.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з названим контрагентом вимогам, що містяться у пунктах 198.1, 198.6 статті 198, пункті 138.2 статті 138 ПК, суди встановили, що фактичне виконання товариством з обмеженою відповідальністю «ПБП «Укрбудконструкція» послуг з обстеження технічного стану будівлі позивача підтверджується необхідними первинними документами (договорами, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, банківськими виписками про оплату позивачем цих робіт тощо), які містять достатні для цілей оподаткування відомості про зміст розглядуваних операцій та їх учасників.

Податковим органом зазначений висновок судів не спростовано.

Підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 140 756,82 грн. слугував висновок Інспекції про перевищення Товариством установленого ліміту каси. Так, в акті перевірки зафіксовано, що 08.06.2012 позивачем було отримано готівкові кошти у сумі 70378,42 грн., які були 12.06.2012 виплачені працівникам як заробітна плата, а до цього часу знаходилися у касі підприємства.

В силу вимог пункту 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Висновок судів про відсутність у розглядуваних діях платника порушень наведеної законодавчої норми мотивований посиланням на пункт 2.10 цього Положення, за змістом якого підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку.

Однак при цьому суди залишили поза увагою той факт, що цим приписом дозволено зберігати у касі підприємства протягом трьох робочих днів саме готівку, одержану в банку для перелічених виплат. У даному ж разі, як встановили суди, готівкові кошти у сумі 70738,42 грн. були отримані позивачем від Соловей О.І. як фінансова допомога, що виключає можливість застосування пункту 2.10 названого Положення до розглядуваних правовідносин.

Відтак накладення на позивача штрафних санкцій в порядку статті 1 Указу президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» слід визнати правомірним.

В частині відмови у задоволенні позову ухвалені у справі судові акти учасниками провадження не оскаржуються. З огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині другій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для надання правового аналізу висновкам судів у відповідній частині відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 820/7195/13-а скасувати в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000252205 та податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000232205 в частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 288 863 грн. за основним платежем 29924,18 грн. за штрафними санкціями.

3. В частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000252205 та податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000232205 в частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 220791 грн. за основним платежем та 22872,40 грн. за штрафними санкціями відмовити.

4. В частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000232205 в частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 68072 грн. за основним платежем та 7051,78 грн. за штрафними санкціями справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 820/7195/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько