Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року м. Київ К/9991/54117/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року

у справі № 2а-405/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» (далі - ТОВ «Автобансервіс»; позивач) до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000302300/0 від 23 лютого 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Автобансервіс» судовий збір у розмірі 2 146,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Автобансервіс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт № 120/23-0/31982734 від 12 лютого 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302300/0 від 23 лютого 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 529 742,00 грн. (353 161,00 грн. - основний платіж, 176 581,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на безпідставне віднесення до складу валових витрат вартості придбаних у Приватного підприємства «Пастораль» транспортних послуг у розмірі 40 545,00 грн., не підтверджених належним чином оформленими первинним документами, а також неправомірне включення до валових витрат суми дисконтів за векселями, отриманими за надані послуги з оренди, в розмірі 1 372 100,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності формування товариством валових витрат при придбанні транспортних послуг, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, за змістом наведених законодавчих норм транспортні послуги для віднесення їх вартості до складу валових витрат мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність здійснення відповідної господарської операції.

В розглядуваному випадку правомірність формування позивачем даних податкового обліку підтверджується дослідженими судами рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), міжнародними товарно-транспортними накладними, вантажними митними деклараціями.

При цьому слід враховувати, що певні недоліки актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та міжнародних товарно-транспортних накладних, складених за результатами проведених господарських операцій, на що на обґрунтування своєї позиції посилається податковий орган, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів.

Такі документи є належними та підтверджують право покупця на формування даних податкового обліку і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте дають змогу, як у наведеній ситуації, ідентифікувати постачальника, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в бухгалтерському та податковому обліку.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли об'єктивного висновку про безпідставність визначення товариству суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за вказаним епізодом.

В той же час, не можна визнати обґрунтованими доводи суду першої інстанції, з якими фактично погодився суд апеляційної інстанції, оскільки залишив постановлене Київським окружним адміністративним судом рішення без змін, про те, що операції з продажу векселів (виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Фішка» та Приватним підприємством «Автомагазин» в рахунок погашення заборгованості за надані позивачем послуги з оренди) їх емітентам з дисконтом не відносяться до операцій з торгівлі цінними паперами та повинні оподатковуватись за загальними правилами з урахуванням вимог статей 4, 5 Закону № 334/94-ВР.

Так, підпунктом 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Згідно з підпунктом 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Разом з тим, абзацом 5 підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Тобто, нерозповсюдження правил пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР стосується тільки емітента цінних паперів, а тому позивач не мав права переносити від'ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами до валових витрат загального обліку податку на прибуток.

При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами, зокрема, суду апеляційної інстанції про неможливість визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії в частині, позаяк суд не позбавлений можливості розмежувати правомірно визначену суму податкового зобов'язання, від тієї, що збільшена протиправно та, як наслідок, частково скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року змінити в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000302300/0 від 23 лютого 2007 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 514 538,00 грн., в тому числі 343 025,00 грн. за основним платежем та 171 513,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Маринчак Н.Є.

Олендер І.Я.