ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. К/800/25790/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року по справі №541/256/15-а (2-а/541/26/2015)

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області (далі - Управління)

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної

виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області

(далі - ВДВС)

про скасування постанови накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Управління звернулось до суду з адміністративним позовом до ВДВС, у якому просило скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області по виконавчому провадженню ВП № 36641559 від 24 грудня 2014 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 1360 грн.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що позивач вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду.

Управління посилалось на незаконність оскаржуваної постанови, оскільки судове рішення не виконується з поважних причин, а саме за відсутності державного фінансування на соціальні виплати.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з виконавчим листом № 2-а-7449/11, виданим 21 листопада 2012 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, Управління зобов'язано перерахувати і виплатити ОСОБА_4 основну пенсію, як інваліду 2-ої групи, щодо захворювання якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою в розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до частини 4 статті 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткову пенсію, за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 24 травня 2011 року по 22 липня 2011 року.

Управлінням судове рішення виконано частково, а саме згідно Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області від 2 квітня 2013 року № 146305 здійснено ОСОБА_4 перерахунок пенсії, проте виплата коштів не здійснена боржником у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.

Оскільки рішення суду в частині зобов'язання виплатити заборгованість по пенсії, позивачем не виконано, ВДВС прийнято постанову від 24 грудня 2014 ВП № 36641559 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Управління про скасування постанови про накладення штрафу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що приймаючи спірну постанову, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), а посилання позивача на те, що поважною причиною невиконання рішення суду в частині здійснення виплати заборгованості є відсутність бюджетного фінансування є необґрунтованими, оскільки реалізація особою свого права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону № 606-ХІV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Виконання рішень за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХІV.

Частиною 2 статті 75 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною 1 статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Судами встановлено, що Управління виконало вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме: згідно рішення здійснило перерахунок пенсії. Проте, у листі Управлінням повідомлено, що виплата нарахованої пенсії ОСОБА_4 позивачем не може бути здійснена, у зв'язку з відсутністю коштів, оскільки вони не є власністю Управління та не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002року № 8-2 (далі Положення), управління Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі Управління) є органами Пенсійного фонду України, підпорядкованими відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів Пенсійного фонду України в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Пенсійного фонду України.

На підставі аналізу зазначених норм права суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що невиконання судового рішення Управлінням в частині виплати коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 березня 2015 року №21-66а15, від 2 грудня 2015 року у справах № 750/8609/14, № 750/3639/14 та №750/7743/14.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Управління підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова про накладення штрафу від 24 грудня 2014 року ВП № 36641559 - скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області задовольнити.

Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови про накладення штрафу задовольнити.

Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 24 грудня 2014 року ВП № 36641559 про накладення на Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області штрафу у розмірі 1360 грн.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.