Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2014 р. м.Київ К/800/16281/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Гончар Л.Я.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білозерського районного центру зайнятості на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Білозерського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Білозерський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 16936,79 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про неправомірне отримання відповідачем коштів у вказаній сумі як допомоги по безробіттю, оскільки перебуваючи на обліку в центрі зайнятості та отримуючи допомогу по безробіттю, відповідач була зареєстрована як приватний підприємець, проте вказаний статус приховала.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, у задоволені позову відмовлено.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із ненадання позивачем доказів порушення відповідачем вимог законодавства при зверненні із заявою про отримання статусу безробітного та наданні допомоги по безробіттю, отримання відповідачем доходів від підприємницької діяльності, одержання допомоги обманним шляхом, а також проведення позивачем відповідного розслідування.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі позивач зазначає про неповідомлення відповідачем при зверненні до служби зайнятості про чинну реєстрацію її як фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, у зв'язку з чим вона не мала бути визнана безробітною і не мала права на отримання матеріального забезпечення за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 серпня 2008 року ОСОБА_2 зареєструвалася у Білозерському районному центрі зайнятості, як така, що шукає роботу, та подала заяву з проханням надати їй статусу безробітного, в якій зазначила, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

У грудні 2011 року позивачем проведено перевірку достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно ОСОБА_2 За результатами перевірки складено акт розслідування страхових випадків від 08 грудня 2011 року №193. Перевіркою виявлено порушення з боку відповідача, що полягає у перебуванні її на обліку у ЦЗ у статусі безробітного в той час, коли була зареєстрована як приватний підприємець.

Підпунктом «б» п.3 ст.1 Закону України «Про занятість населення» встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

За умовами ст.25 Закону України «Про зайнятість населення» компенсація у вигляді виплати допомоги по безробіттю надається лише незайнятим громадянам.

Фізичні особи-підприємці є зайнятими особами, а тому не можуть отримувати допомогу по безробіттю.

Згідно з ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Як встановлено ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч.2 ст.43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (ч.15 ст.47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Відповідно ст.46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться, серед іншого, у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована як приватний підприємець з 2000 року.

Постановою господарського суду Херсонської області від 24 січня 2007 року припинено господарську діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

12 лютого 2007 року державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру про внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2, який свідчить про те, що відповідач перебуває у статусі припинення підприємницької діяльності, але ще має статус підприємця, що ОСОБА_2 було приховано.

Запис про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством, внесено до Єдиного державного реєстру 19 січня 2010 року.

Отже, відповідач ОСОБА_2 у період отримання допомоги по безробіттю з 28 серпня 2008 року по 21 серпня 2009 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому допомогу по безробіттю отримувала безпідставно.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд має право, зокрема, стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Як встановлено ч.3 ст.36 вказаного Закону, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Статтею 39 Закону встановлено, що спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги Білозерського районного центру зайнятості підлягають задоволенню.

Згідно ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білозерського районного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Білозерського районного центру зайнятості кошти у розмірі 16936,79 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного сулочинства України.

Судді