Історія справи
Постанова ВАСУ від 04.11.2014 року у справі №812/3420/13-а
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" листопада 2014 р. м. Київ К/800/40147/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3.07.2013р. у справі
за позовом ОСОБА_3
до відповідача Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Слов'яносербського районного управління юстиції Луганської області Сакевич Оксани Вячеславівни
з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державна податкова інспекція у Слов'яносербському районі
про визнання рішення незаконним, зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
8.04.2013р. до суду з позовом про визнання незаконним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Слов'яносербського районного управління юстиції Луганської області Сакевич О.В. та зобов'язання здійснити реєстрацію права власності звернулась ОСОБА_3 Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона придбала у Державної податкової інспекції у Слов'яносербському районі (далі ДПІ) нерухоме майно та звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію свого права, проте держреєстратор відмовив в проведенні реєстрації. Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують її право власності, позивач просила задовольнити адміністративний позов.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3.07.2013р., в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_3 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2012р., за наслідками продажу на аукціоні майна, що перебувало у податковій заставі, між ОСОБА_3 та ДПІ укладено договір купівлі-продажу вбудованого приміщення магазину, загальною площею 304,8м2, розташованого за адресою : АДРЕСА_1.
21.03.2013р. позивач звернулась до Реєстраційної служби Слов'яносербського районного управління юстиції із заявою про реєстрацію свого права на нерухоме майно, і в той же день держреєстратором Сакевич О.В. прийнято рішення №1043940 про відмову у державній реєстрації прав.
Порядок здійснення державної реєстрації на час виникнення спірних правовідносин регламентувався Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 22.06.2011р. №703 (далі Порядок №703).
В рішенні №1043940 про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно відповідач, пославшись на положення статті 24 Закону №1952-IV та пункти 16, 23 Порядку №703, зазначив, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, державний реєстратор не зазначив норм закону, яким не відповідають подані позивачем документи, та не вказав, чому подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
З заперечення державного реєстратора на адміністративний позов вбачається, що, на думку відповідача, ОСОБА_3 повинна була надати свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів та акт прийому-передачі приміщення. Крім того, позивачем в адміністративному позові зазначено, що реєстрації підлягає приміщення, розташоване за адресою : АДРЕСА_1, приміщення 1, а в заяві, що надійшла до реєстратора зазначено : АДРЕСА_1
Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що рішення відповідача про відмову у проведенні державної реєстрації прав ОСОБА_3 не в повній мірі відповідає вимогам закону, оскільки для проведення реєстрації не потрібно надання свідоцтва про право власності. В той же час, оскільки умови договору купівлі-продажу містять застереження, що передача майна підтверджується актом приймання-передачі, то позивач повинен був надати такий акт, і його відсутність давала право держреєстратору відмовити у державній реєстрації.
Вказані висновки є помилковими, враховуючи наступне.
Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до приписів пункту 8 частини 2 статті 9 Закону №1952-IV державний реєстратор у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Частиною першою статті 22 Закону №1952-IV обумовлено, що у разі, якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.
Аналогічні приписи щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав у випадку, коли документи подано не у повному обсязі, містяться в пункті 13 Порядку №703.
Відмовивши в здійсненні реєстрації в день подання позивачем документів та не надавши можливості ОСОБА_3 представити додаткові документи, відсутність яких, на думку держреєстратора, унеможливлювала проведення реєстрації, відповідач діяв не у відповідності до положень Закону №1952-IV, всупереч принципів, викладених в частині 3 статті 2 КАС України, та використав свої повноваження не з метою створення максимально сприятливих умов для реалізації позивачем своїх законних прав.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що адміністративний позов в частині визнання рішення №1043940 протиправним та його скасування підлягає задоволенню.
Що стосується вимог в частині зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень Закону №1952-IV прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав знаходиться у компетенції державного реєстратора, який повинен дати оцінку наданим для реєстрації документам щодо їх відповідності вимогам закону.
Враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що Реєстраційна служба Слов'яносербського районного управління протиправно ухиляється від виконання своїх обов'язків провести державну реєстрацію прав позивача на нерухоме майно, відтак суд не має повноважень зобов'язувати їх вчиняти дії з реєстрації права.
В той же час, з огляду на приписи частини 2 статті 11 КАС України колегія суддів вважає можливим вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3.07.2013р. скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Слов'яносербського районного управління юстиції Луганської області Сакевич Оксани Вячеславівни №1043940 від 21.03.2013р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень
Зобов'язати Реєстраційну службу Слов'яносербського районного управління юстиції Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 21.03.2013р. про державну реєстрацію прав.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.
Судді А.О. Логвиненко
О.Є. Донець
В.Ф. Мороз