Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м.Київ К/800/5422/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представників:

позивача - Нікулової І.І.,

відповідача - Шевелєвої Ю.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року у справі за позовом Пенсійного фонду України до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправною та скасування вимоги в частині, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Пенсійний фонд України звернувся з позовом до Державної фінансової інспекції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про усунення виявлених ревізією порушень від 14 січня 2014 року №04-14/45 в частині: пункту 2 - усунути порушення бюджетного законодавства у сумі 330194030,27 грн. із урахуванням направленого Пенсійному фонду України попередження від 14 січня 2014 року №04-14/46, а саме - усунути порушення бюджетного законодавства шляхом перерахування в дохід державного бюджет за кодом доходів 240060300 «Інші надходження» коштів в сумі 330194030,27 грн.; пункту 3 - повернути до державного бюджету у встановленому законодавством порядку повернуті пенсіонерами переплати у сумі 3118508,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неправомірність письмової вимоги у вказаних частинах та безпідставність висновків відповідача щодо наявності порушень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовані пункти 2 та 3 вимоги Державної фінансової інспекції України від 14 січня 2014 року № 04-14/45.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна фінансова інспекція України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також з врахуванням доповнень до касаційної скарги від 03 лютого 2016 року, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У касаційній скарзі зазначає про доведеність факту виявлених при проведенні ревізії порушень та обґрунтованість письмової вимоги. У доповненнях до касаційної скарги зазначає, що оскаржувана вимога безпосередньо не породжує права чи обов'язки для позивача, а вказує про виявлені збитки, наявність та правильність обчислення має перевірятися при розгляді позову про їх відшкодування.

Пенсійний фонду України проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить в її задоволенні відмовити, рішення судів залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 09 вересня 2013 року по 25 листопада 2013 року (із зупиненням з 25 вересня 2013 року по 07 жовтня 2013 року та з 28 жовтня 2013 року по 19 листопада 2013 року), відповідно до п.2.6 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ України на ІІІ квартал 2013 року, на підставі направлень від 06 вересня 2013 року №1718-1720, Державною фінансовою інспекцією України проведено ревізію використання бюджетних коштів, передбачених Пенсійному фонду України на дотації на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, та покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій, за період з 01 січня 2011 року по 01 вересня 2013 року.

За результатами ревізії 02 грудня 2013 року складено акт № 04-23/217, на підставі якого відповідачем листом від 14 січня 2014 року № 04-14/45 надіслано позивачу вимогу про усунення виявлених ревізією порушень.

Пенсійним фондом України оскаржуються пункти 2, 3 вимоги, відповідно до яких:

- п.2 вимоги - в порушення ст.87 Бюджетного кодексу України, законів України про Державний бюджет на відповідні роки, управліннями ПФУ протягом 2011 - 2013 років проведено виплати пенсій працівникам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день в металургії та на відкритих гірничих роботах за рахунок державного бюджету на суму 330194030,27 грн., чим завдано збитки державному бюджету на вказану суму, у зв'язку з чим Пенсійний фонд України зобов'язано усунути порушення бюджетного законодавства у сумі 330194030,27 грн. із урахуванням направленого останньому попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 14 січня 2014 року №04-14/46;

- п.3 вимоги - в порушення ст.ст.30, 87 Бюджетного кодексу України, Пенсійним фондом України не здійснено перерахування до державного бюджету повернутих пенсіонерами переплат пенсій на суму 3118508,51 грн., що виплачувались за рахунок коштів державного бюджету, а спрямовано їх на фінансування поточних виплат пенсій та допомог, чим завдано збитків державному бюджету на вказану суму, у зв'язку з чим позивача зобов'язано повернути до державного бюджету у встановленому законодавством порядку повернуті пенсіонерами переплати пенсій у сумі 3118508,51 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головним завданням органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокуратури або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п.п.4 п.4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п.6 Положення № 499/2011 встановлено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п.7, 10, 13 ст.10 Закону України №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються (ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Вищевказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14.

З урахуванням вищенаведеного, позов Пенсійного фонду України щодо оскарження пунктів 2 та 3 вимоги відповідача від 14 січня 2014 року №04-14/45 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень про задоволення позовних вимог порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року скасувати; ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Пенсійного фонду України відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді