Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/15199/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговуваннявеликих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012

у справі № 2а/0470/12699/11 Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську СДПІ)

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Дніпропетровську від 06.06.2011 № 0000438822/0.

У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ПАТ «Комбінат «Придніпровський» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 23.05.2011 № 908/08-03/2-01528186. Згідно з цими висновками підприємство порушило норми пунктів 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК), а саме: завищено податковий кредит на 153577,64 грн. у податковому обліку за січень 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД» за наслідками нікчемного правочину з поставки позивачу товару (молока), у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 153578,81 грн. за січень 2011 року. Висновок про нікчемність вказаних правочинів обґрунтовано відсутністю у вказаних постачальників виробничих та трудових ресурсів, основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), необхідних для здійснення поставки.

На підставі акту перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 № 0000438822/0 про збільшення ПАТ «Комбінат «Придніпровський» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 153578,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД» товару (молока) за договорами на закупівлю молочної сировини від 01.01.2011 № 31 та від 18.01.2011 № 32, від імені цих постачальників на адресу позивача були виписані податкові накладні, на підставі яких останній збільшив податковий кредит у податковій декларації за січень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову, СДПІ посилається на обставини, що об'єктивно виключають реальний характер поставки позивачу молока від ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД». Так, контролюючий орган, окрім доводів про відсутність цих постачальників за своїм місцезнаходженням, вказує на відсутність доказів транспортування молока від ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» до позивача, відсутність серед контрагентів цього постачальника виробників молочної сировини або підприємств, які б займались його торгівлею, що встановлено на підставі податкової інформації, отриманої з документів податкової звітності цього товариства (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість); відсутність у ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД» виробничих та трудових ресурсів (згідно податкової звітності у ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» працює 1 особа, а у ПП «Альянс-СД» - 2 особи), основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), об'єктивно необхідних для здійснення поставок. Хоча зазначені обставини щодо характеру діяльності зазначених юридичних осіб, враховуючи специфіку молока як товару, який вимагає спеціальних умов зберігання та транспортування як швидкопсувна сировина, об'єктивно ставлять під сумнів можливість виконання цими постачальниками господарських операцій з поставки позивачу молочної сировини, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли їх до уваги при оцінці доказів у справі.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, незважаючи на вказані обставини, однак, прийшли до висновку про підтвердження у судовому процесі реального характеру поставки позивачу молока від ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД». При цьому суди виходили з того, що задекларовані позивачем суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» та ПП «Альянс-СД», підтверджені належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями); вказані постачальники на час вчинення господарських операцій були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість; індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків, що виключає негативні наслідки для позивача у випадку недотримання податкової дисципліни його контрагентом.

Однак, з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не відповідає обставинам у справі та правильному застосуванню вище наведених норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Згідно з пунктом 12.2 цих Правил для перевезення специфічних (побутових, харчових, швидкопсувних тощо) вантажів необхідно надавати спеціалізований та відповідно обладнаний рухомий склад згідно з вимогами санітарних правил і нормативів.

Підпунктом 25.6.1 встановлено, що під час перевезень молока та молочних продуктів (вершків, сметани, сирків, сиру, кефіру тощо) перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі зобов'язані дотримувати встановлених санітарно-гігієнічних вимог.

При перевезенні молока-сировини безтарним способом вантажовідправник зобов'язаний зазначити в товарно-транспортній накладній всі передбачені нормативною документацією показники якості та кількості відвантаженого молока (підпункт 25.6.7 Правил № 363).

За змістом цих норм товарно-транспортні накладні разом із товарно-супровідними документами, враховуючи особливості умов поставки і зберігання молока, повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Разом із тим, як встановлено у судовому процесі, документи на транспортування молока від ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» позивачу відсутні.

У судовому процесі ДПІ також посилалась на відсутність у позивача ветеринарних свідоцтв № 2, щомісячне надання яких від постачальників переробнику (позивачу) передбачено умовами договорів на закупівлю молочної сировини як обов'язкова умова для прийняття молочної сировини, і через відсутність яких фактично джерело походження молока (виробник) не встановлено.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. У зв'язку з цим самі лише первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Такими обставинами є відсутність у ТОВ «Юридична компанія «Миргородський і партнери» і ПП «Альянс-СД» матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, об'єктивно необхідних для виробництва, закупівлі, зберігання, транспортування молока.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг) через індивідуальний характер відповідальності платника податків. Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ «Ампір СВ» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд України, при застосуванні вищевказаних норм Закону № 168\97-ВР вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби задовольнити, скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев