Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2015 р. м. Київ К/800/29744/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я,розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (ОДПІ)

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013

у справі № 2а-2489/10/1170 Кіровоградського окружного адміністративного суду

за позовом громадянина ОСОБА_4

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді від 10.12.2009 № 0002621710/0.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, призначене о 10 годині 02.09.2015, та відсутністю заяв про відкладення розгляду справи касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 6718,56 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.12.2009 № 0002621710/0, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 27.11.2009 № 138/1710/НОМЕР_1, про порушення позивачем норм пункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV), а саме: заниження оподатковуваного доходу на 134371,21 грн. у зв'язку з недекларуванням доходу в цьому розмірі, отриманого у вигляді знижки з ціни продажу при придбанні ним у фізичної особи автомобіля за ціною 50,00 грн., яка нижче за звичайну ціну (оціночної вартості автомобіля).

У судовому процесі встановлено, що на підставі біржового договору (угоди) купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний номер № 873381 від 06.12.2008, укладеного на Українській товарній біржі «Харків», позивач придбав у громадянина ОСОБА_5 автомобіль марки «Toyota Camry», 2003 року випуску за ціною 50,00 грн. Відповідно до акту товарознавчої дослідження (визначення дійсної вартості автомобіля) від 06.12.2008 № 023434, проведеного відділом товарознавчої експертизи Української товарної біржі, вартість цього автомобіля становить 134421,00 грн. (а.с. 8).

Суди попередніх інстанцій обґрунтували висновок про задоволення позову тим, що податковим органом не дотримано норм частин шостої, дев'ятої ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII) при проведенні перевірки позивача (здійснено позапланову невиїзну перевірку, тоді як у ДПІ були підстави для проведення позапланової виїзної перевірки), норми пункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону № 889-IV (позивачу податкові зобов'язання донараховані на підставі цієї норми, тоді як нею регулюються відносини щодо оподаткування доходу фізичної особи, виплаченого їй працедавцем; автомобіль придбаний позивачем на підставі договору купівлі-продажу, а відтак у ДПІ відсутні законні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань як з доходу у вигляді подарунка).

З висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не відповідають правильному застосуванню норм Закону № 889-IV та Закону № 509-XII.

Відповідно до пункту 1.2 ст.1 Закону № 889-IV дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Нормою пункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону № 889-IV встановлено, що до оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням (абзац десятий підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV).

За змістом наведених норм дохід у вигляді знижки з ціни (вартості) товару, що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін, в разі придбання автомобіля за ціною, що не відповідає його звичайній ціні, є оподатковуваним доходом покупця автомобіля як додаткове благо, отримане від продавця.

Закон № 889-IV не дає визначення звичайної ціни.

Відповідно до пункту 1.21 ст. 1 цього Закону інші терміни (які не визначені в цій статті) використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Згідно з абзацом першим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (підпункт 1.20.2 цього пункту).

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 цієї статті встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як свідчить приєднана до справи копія акту товарознавчої дослідження (визначення дійсної вартості автомобіля) від 06.12.2008 № 023434, визначення вартості автомобіля, що був предметом біржового договору (угоди) від 06.12.2008, реєстраційний номер № 873381, здійснено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав"» від 10.09.2003 р. № 1440. З цієї вартості визначено та сплачено пенсійний збір з операції з продажу автомобіля за вказаним біржовим договором (угодою) (а.с.46). Ці докази свідчать, що податковим органом правомірно взято за звичайну ціну автомобіля, який був предметом зазначеного біржового договору (угоди) купівлі-продажу, 134421,00 грн., яка визначена в акті товарознавчої дослідження, а відтак правомірно визначено податкові зобов'язання позивачу з доходу в розмірі 134371,00 грн. (134421,00 - 50,00). Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що для цілей оподаткування не має значення правова природа договору, за якою до позивач перейшло право власності на автомобіль, оскільки доход у вигляді знижки від звичайної ціни для цих цілей прирівнюється до подарунка.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 889-IV платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Позивач придбав автомобіль із знижкою від звичайної ціни у фізичної особи, яка відповідно до пункту 1.15 ст. 1 цього Закону не є податковим агентом.

Що ж до висновку суду стосовно виду перевірки, яку повинен був здійснити податковий орган, то такий зроблено без врахування, що податкові зобов'язання позивачу визначені за результатами перевірки декларації про доходи платника податків фізичної особи, тобто по суті є камеральною перевіркою.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити, скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписІ.Я. Олендер