Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2015 р. м. Київ К/800/68339/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - Управління ПФУ) про визнання незаконною та скасування вимоги, -

в с т а н о в и в:

У березні 2013 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати незаконною і скасувати вимогу про сплату боргу від 20.02.2013 року №Ф-177.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року і Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Визнано незаконною і скасовано вимогу про сплату боргу від 20.02.2013 року №Ф-177.

Постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2013 року скасовано і справу направлено на новий касаційний розгляд.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і ухвалити нове рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку і отримує пенсію за віком, призначену у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Управлінням ПФУ 20 лютого 2013 року було виставлено позивачу вимогу про сплату боргу №Ф-177, якою встановлено наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 6298,23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) позивач звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно п 4 ч 1 ст 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємі, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами ч. 4 ст. 4 цього Закону особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення, зокрема, пенсійне страхування: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Отже, пенсіонер за віком, будучи раніше учасником загальнообов'язкового державного соціального страхування, мав право і скористався одним із видів пенсійного страхування - пенсією за віком, однак має право також на інші можливі для його статусу види соціальних послуг та матеріальне забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону № 2464-VI кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентуються Законом № 2262-ХІІ.

Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок і підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом ст. 7 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Тобто, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Законом №2262-ХІІ, є різними державними пенсіями. Різниця при цьому зумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій і джерелами фінансування.

Таким чином, положення ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком, а тому колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій Управління ПФУ щодо винесення оскаржуваної вимоги.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 КАС України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні даного позову .

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року скасувати і прийняти нову постанову.

В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про визнання незаконною та скасування вимоги відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і: В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко

І.В. Штульман